Жергиликти негизинде калыптаскан ортагысырлык кала мадениетинин ааймагы подалуйсттааа

Начнем с того, что лучшие земли принадлежали знати и там, и там.
В Вавилонии платился налог и если его нечем заплатить, то - сын, жена (или сам) попадаешь в рабы-должники к  ростовщикам ("имущество в рост") в долг - взял 1 мешок отдай 2. По приказу Хаммурапи раб находится у хозяина не больше 3-х лет, его не имеют права наказать, продать или убить. После трех лет он возвращается на свою землю. Хотя это не надолго, т.к. опять попадал в долги. Но всегда имел свою землю (она не изымалась). Это наверное лучше!
В Греции из-за засухи или без урожайности, ну в общем если жрать нечего брали долг также отдавали сына или жену (себя) в рабство. На земле должника появлялся большой "камень должника". Рано или позно вся семья попадала в рабство и теряла землю. Раба могли наказать, продать или убить.

Відповідь:

і ж, що здобули її, мали великі та неспокійні національні меншості. Відтак у міжвоєнний період національне питання лишалося нерозв"язаним; із зростанням напруженості між панівними націями та утисненими меншинами воно ставало вибухонебезпечним. А соціально-економічні проблеми, що терзали цей регіон іще з часів імперії, лише поглиблювали гостроту ситуації.

Близько 7 млн. українців, в основному колишніх підданних габсбурзької монархії, виявилися єдиною великою нацією, що тоді не завоювала незалежності. Більшість українців уходили до складу Польщі, решта жила в Румунії та Чехословаччині. Ставши скрізь і особливо в Польщі та Румунії, об"єктом дискримінаційноїполітики, західні українці були пройняті майже нав"язливим прагненням до самоврядування, що, на їхню думку, вирішило б їхні політичні, соціально-економічні та культурні проблеми. Ці сподівання наштовхувалися на асиміляційну політику держав, у яких вони проживали, й тому в житті західних українців протягом усього міжвоєнного періоду панувала національна конфронтація

Пояснення: