Відносини дохристиянської Русі і Візантії так само, як і історія християнської Церкви в Київській Русі до 988 року, належать до найбільш цікавого пласту нашої історії. В деяких випадках відсутність достатньої інформації для ґрунтовного дослідження, зафіксованої очевидцями, не дозволяє із стовідсотковою впевненістю говорити про окремі історичні деталі. Наприклад, в нашому літописі питання існування християнства на Русі до володимирового хрещення серед істориків досі залишається на рівні припущень, а саме хрещення розділяється на п’ять не однакових за часом тривалості етапів. Проте одне ми знаємо достеменно – побожна Русь завжди була міцно пов’язана з Візантією, від якої черпала повною мірою християнську культуру і церковну традицію. Про це свідчить лист Візантійського імператора Михаїла VII Дуки (1073 – 1085) до київського князя Всеволода Ярославовича: «Навчають мене священні книги і достовірна історія про те, що наші держави мають один і той самий корінь… одне і те саме слово було розповсюджене божественними самовидцями котрі проголосили Слово Євангелія»
5)Борьба между боярами и царской властью, когда первые стремились сохранить и приумножить традиционные привилегии и политическое влияние, вторые — ограничить эти привилегии и влияние. Ко всему прочему бояре держали позицию обхода во внимании предложений земцев. Некоторые исследования оценивают роль боярства исключительно негативно, указывая на то, что «притязания бояр переросли в прямую борьбу с верховной властью», а их «интриги тяжёлым образом сказались на положении царской власти
Объяснение:
2)Тяжёлое экономическое положение государства. Завоевательные походы Ивана Грозного и Ливонская война потребовали значительных материальных ресурсов. Негативно на экономике страны сказалось насильственное перемещение служилых людей и так называемый Новгородский погром. Ситуацию катастрофически усугубил голод 1600—1603 годов, разоривший тысячи крупных и мелких хозяйств.
