Українські землі, що входили до складу Росії, були об'єднані в три регіони — генерал-губернаторства по 3 губернії в кожному: Малоросійська (Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії), Київська (Волинська, Подільська і Київська губернії) і Новоросія (Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії). Губернськими і повітовими центрами були міста, волосними — містечка. Губерніями керували губернатори, яких призначав цар із середовища вищих військових і відомих дворян. Повіти очолювали капітани-справники, яких обирали зі свого середовища дворяни повіту. На чолі волості стояв обраний волосним сходом старшина. Йому підпорядковувалися сільські старости, яких обирали сільські громади.
До складу Австро-Угорщини входили три історичні українські регіони: Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття. У Буковині найвищою посадовою особою був крайовий президент, а в Галичині — намісник. Вони призначалися цісарем і мали широкі повноваження. Їм підпорядковувались повітові старости, яких призначав міністр внутрішніх справ. Повітові старости призначали війтів, які очолювали сільські громади. У Львові й Чернівцях діяли крайові сейми, що виконували функції органів місцевого самоврядування. Вони опікувалися проблемами торгівлі, освіти, санітарного стану в населених пунктах тощо.
Переважну більшість населення українських земель складало селянство. У Наддніпрянській Україні в сільській місцевості проживало 84% населення, в західноукраїнських землях — 85%.
Переход к средневековым формам протекал в одних случаях в рамках существовавших еще в эпоху поздней древности политических образований (Византия, государство Сасанидов в Иране, государство Гупта в Индии). В других случаях он сопровождался политическими потрясениями, катаклизмами, как это было, например, в Китае. В большинстве случаев в этом процессе принимали участие или даже были катализатором "варварские" кочевые племена.
В средние века народы Азии и Северной Африки вступали между собой в экономические, политические и культурные контакты, имевшие результатом обмен опытом производственной деятельности, достижениями технической и научной мысли, идеями.
История Востока была тесно связана также с Европой. Это относится прежде всего к странам Ближнего и Среднего Востока и Северной Африки, где влияние греко-римской культуры было особенно велико не только в древности, но и в средние века благодаря главным образом существованию Византийской империи, носительницы традиций этой культуры. Арабское завоевание Испании и походы крестоносцев на Восток, основавших здесь свои государства взаимодействию культур, хотя контакты между двумя мирами - Западом и Востоком - устанавливались не всегда в результате мирных сношений.
