Втрата Великою Британією промислового лідерства
У другій половині XIX ст. - на початку XX ст. для економічного розвитку Англії характерно:
1. Уповільнення темпів економічного розвитку Великої Британії:
• втрата промислової першості;
• занепад сільського господарства;
• скорочення виробництва продуктів харчування.
Свого хліба у країні не вистачало.
За короткий час — менше ніж за 40 років — Велика Британія втратила промислову першість, а США й Німеччина випередили Велику Британію, яка перестала бути “майстернею світу”.
Промислове виробництво, порівняно з першою половиною XIX ст., скоротилося вдвічі, становлячи в середньому 1,5% на рік.
Велика Британія в цей час розвивала свою економіку за рахунок колоній. Втративши провідні позиції у світовому капіталістичному господарстві, вона намагалась утримати динамічний розвиток економіки за рахунок нових територіальних надбань.
2. Монополізація промисловості
Процес монополізації промисловості не набув такого розмаху, як у Німеччині та США. Англійські підприємці навіть без створення монополій мали величезні прибутки зі своєї колоніальної імперії.
3. Посилення ролі банків
Банки — кредитно-фінансові установи, які проводять грошові операції:
• прийняття грошових вкладів;
• надання грошей у кредит, за що отримують проценти;
• випуск цінних паперів тощо.
Відбувався процес зростання банківського капіталу і дедалі більша його концентрація (зростання кількості великих банків) як наслідок конкурентної боротьби, коли дрібні банки розорялися, а великі збагачувалися.
Залежними від банків опинилося багато промислових підприємств, які потребували кредитів. П’ять великих лондонських банків тримали під своїм контролем металургійну, суднобудівну, текстильну та інші галузі промисловості.
Объяснение:
взяла з сайту так що міняй слова
Населення Східної України в кінці XVIII ст. становило 7,5 млн чол., а близько 1860 р. — 13,5 млн. На Західній Україні мешкало відповідно 2,5 млн і 5 млн чол.
Російський уряд для управління створив на її території 9 губерній, об’єднаних у 3 генерал-губернаторства. На території Слобожанщини і Лівобережжя було засновано Слобідсько-Українську, яку у 1835 р. перейменували у Харківську, Чернігівську та Полтавську губернії, що склали Малоросійське генерал-губернаторство. На Правобережній Україні та Волині царський уряд утворив Київську, Подільську та Волинську губернії, об’єднані в Київське генерал-губернаторство. Відібрані у Війська Запорізького землі Північного Причорномор’я та Приазов’я поділили на три губернії — Херсонську, Катеринославську і Таврійську, приєднавши до них у 1812 р. Бессарабську область, і все це адміністративне утворення назвали Новоросійсько-Бессарабське генерал -губернаторство .
Губернатори, проголошені спеціальним царським указом «хазяями» губерній, отримали право безмежного контролю над діяльністю всіх установ та підприємств, розташованих на ввіреній їм території.
Найчастіше на посади губернаторів призначали не цивільних, а військових осіб, як правило, генералів, яким у такому разі підпорядковувалися не тільки місцева адміністрація та поліція, а й розквартировані в губернії військові частини.
