Объяснение:
Карл Великий-Король франків, король лангобардів, герцог Баварії, імператор заходу.
Основні напрямки діяльності:
1. Розширення територій Франкської держави.
2. Формування феодальних відносин у Західній Європі.
3. Створення упорядкованого християнської держави.
4. Розвиток освіти.
Основні підсумки діяльності:
1. За час його царювання франки здійснили 53 походи, з них 27 очолював сам Карл. Територія держави за час її правління збільшилася вдвічі.
2. Вища знать країни, пов'язана з Карлом ленною присягою, зобов'язана була бути на війну з підвладними людьми. З 789 Карл неодноразово видавав укази, що наказували кожній вільній людині знайти собі сеньйора, під керівництвом якого він повинен служити. Збільшувалося число залежних селян.
3. Імператор будував свою державу на релігійному фундаменті, державний устрій було підпорядковано християнським принципам. Прийнявши на себе місію "захисника Церкви", Карл підпорядкував її собі, а для зміцнення політичного впливу своєї держави він використовував проповідь християнства.
4. У 787 був виданий указ про створення шкіл при монастирях, в 789 — про обов'язкову освіту всього вільного чоловічого населення (залишився невиконаним). При дворі склався вчений гурток на чолі з Карлом, названий Академією.
За свої заслуги ще за життя Карл отримав прізвисько»Великий".
Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Объяснение:
