Мене звуть Руслан. Мені 25 років. Я прокидаюся в своїй хатинці, що наполовину врита в землю, рано вранці, ледь тільки зійшло сонце. У мене немає великого достатку, я займаюся землеробством, а це означає, що на сніданок у мене сьогодні каша з ячменю, а вчора була юшка з гороху. Все це готує моя дружина Малуша в глиняному посуді на нашій широкій печі. У нас є трохи домашньої худоби: це вівці, кози (з їх вовни моя дружина пряде нитки для одягу), а також кури і качки. Але м'ясо ми їмо тільки по великих святах.
Час у поле, дружина залишається вдома на господарстві. Я вирощую льон, ячмінь, трохи пшениці, жито, овес, щоб було чим годувати сім'ю і домашніх тварин. Пашу сохою, обробляю землицю дерев'яною копалкою і мотикою.
Я багато встиг за довгий літній день, пора до рідного вогнища. Малуша подає мені рушник і поливає воду з горщика, я вмиваюся. Сідаю за стіл, де мене чекає окраєць свіжого житнього хліба і цілий глечик парного козячого молока.
Настав пізній вечір, але мені рано відпочивати, треба полагодити дещо з домашнього начиння, щоб завтра вранці почати новий трудовий день.
