Польско-шведская интервенция 17 века – действия захватчиков из Речи Посполитой (Польша) и Швеции, направленные на расчленение Руси на отдельные части и ликвидацию Руси, как самостоятельного государства.
Польша и Швеция на протяжении нескольких веков хотели захватить территории, принадлежащие Руси и ликвидировать государство, так как оно являлось для них достаточно сильным соперником. К началу 17 века Русь находилась в ослабленном состоянии - многие были недовольны правлением царя Бориса Годунова и внутри страны постоянно возникали конфликты. Это был идеальный момент для Швеции и Польши, чтобы начать интервенцию.
Интервенция – вмешательство одного или нескольких государств в дела другого государства. Вмешательство может быть, как военным, так и мирным, использующим исключительно политические и экономические средства.
Польская интервенция делится на два периода по времени правления Лжедмитрия 1 и 2):
Период Лжедмитрия 1 (1605 – 1606 гг.)
Период Лжедмитрия 2 (1607 – 1610 гг.)
У султана Османа II був план, як захопити Україну, Річ Посполиту, а згодом і Центральну Європу. Надихнула його перемога над поляками у битві під Цецорою. І щоб знайти собі союзника, уряд Речі Посполитої звернувся до українських козаків за до обіцяючи різні права і привілеї.
Петро Сагайдачний погодився на участь у Хотинській війні заради права існування для самостійної Православної Церкви в Україні. 41 тисяча українських вояків стояли разом із 33 тисячею польського війська вийшли проти армії султана, яка мала майже 300 тисяч вояків, 250 гармат і 4 бойові слони.
(Коли Сагайдачний разом з військом прибув на підмогу, його радо зустріли і командування, i прості вояки, як видатного воєначальника.
Битва тривала від 13 липня і до кінця вересня. Вирішальну роль зіграли козаки під командуванням гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Його зухвала тактика неодноразово доводила султана до розпачу і зрештою здобула перемогу.)
