В ХIХ веке изобразительное искусство в Средней Азии проявляло себя в частности, в творчестве миниатюристов Ташкента, Самарканда, Бухары и Коканда.
О стремлении народов Средней Азии к художественному отображению действительности говорит и тот факт, что еще на Туркестанской выставке 1886 года житель Ташкента Тохта-Садык Ходжаев показал скульптурные изображения лошади и оленя, собственноручно вырезанные им из алебастра без каких либо скульптурных инструментов и резцов простым ножичком. На этой же выставке были показаны выполненные ташкентскими кустарями модели домов: европейского, двухэтажного, сделанного из ганча, и двух узбекских домов, сделанных очень искусно и схоже с действительностью.
В 1915 году ташкентская литография выпустила эпическую поэму "Гёр-Оглы" с иллюстрациями Сирожиддина Махсума Сиддики – художника-рисовальщика. Это единственный художник-узбек, чье творчество было связано с типографской печатью в конце 19 – в начале 20 вв.
Всю державну діяльність Петра I умовно можна розділити на два періоди: 1696—1715 й 1715—1725 роки.
Низка істориків: Василь Ключевський, Михайло Покровський, Микола Рожков та інші, — вказували, що реформи Петра I не були чимось принципово новим, а були лише продовженням тих перетворень, які здійснювались упродовж XVII століття[1]. Низка проектів та пропозицій реформ, схожих на реформи Петра I, існувала ще в середині XVII століття, складена боярами Б. Морозовим, М. Романовим та Матвєєвим — найближчими радниками царя Олексія I. Двома десятиліттями по тому, у правління царівни Софії, видатний державний вельможа (і фаворит Софії) князь Василь Голіцин розробив проект реформ, який багато в чому збігався з петровськими. Реформи Голіцина, зокрема, передбачали: 1) розвиток промисловості й торгівлі; 2) введення подушного податку; 3) введення рекрутського набору й регулярної армії; 4) регулярні поїздки дворян за кордон.
Армія нового строю, реформована за іноземними зразками, була створена задовго до Петра I, ще за Олексія I, брала участь у Кримському поході 1689 року.
Інша група істориків, навпаки, пише про величезну особисту роль Петра I у проведенні тих чи інших реформ.
