Із занепадом Київської Русі та Галицько-Волинської держави погіршилося становище української аристократії. Після Кревської унії та особливо після поразок Свидригайла Ольгердовича багато українських і білоруських князів утратили свої уділи. Крім того, упродовж 15 ст. відбувалося поступове зближення князівської верстви з представниками інших привілейованих в і, як наслідок, утворення єдиного привілейованого стану - шляхти. Від середини 15 ст. для більшості українських земель була характерна така структура панівного стану: князі — пани — середня та дрібна шляхта. Ця структура зберігалася до середини 17 ст. При цьому особливе ставлення в суспільстві до князів зберігалося: навіть збіднілі князі мали більше шансів отримати високі посади порівняно з менш родовитим, хай навіть і заможнішим, шляхтичем. До того ж князі поступали на державну службу до Литовської, а потім Польської держави, зберігаючи свої князівства й отримуючи від держави в приватну власність та пожиттєве володіння великі земельні наділи. Так, княжі роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Чорторийських, Збаразьких та інші обіймали провідні урядові посади у Великому князівстві Литовському, засідали в раді великого князя, а у воєнні походи йшли під власними прапорами.
Це князя Констянтина Острозького, если нужно еще допишу.
Объяснение:
