Найважливішою з них стає кооперація, як рух самооборони економічно слабких і соціальне принижених верств населення. Важливу роль не лише в національно-культурному, а й в економічному піднесенні українського народу відігравали українські суспільні організації 60-70-х років XIX ст.
Ініціатором організації першого споживчого кооперативу в Україні виступила харківська громада. Статут харківського споживчого товариства було затверджено 6 жовтня 1866 p. З самого початку товариство налічувало 64 члени з повним (50 крб.) та 292 члени з неповним паєм. Крім торгівлі предметами широкого вжитку, товариство мало свою їдальню, пекарню, фабрику овочевих напоїв, забезпечувало своїх членів паливом. Товариство ознайомлювалося з кооперативним рухом на Заході, його представники побували у Великобританії, Франції та Німеччині, підтримували зв'язки із зарубіжними кооперативними організаціями.
Будучи глубоко верующим человеком, Александр III, поставил православную церковь в исключительное доминирующее положение. Православие стало значимым инструментом для внедрения политики русификации. Религии, которые противостояли догматике православия, оглашались незаконными, а их адепты были подданы жестоким гонениям.
Главными идейными врагами русского православия считались многочисленные секты, которые не редко основывались на искаженных христианских учениях. По приказу императора, начиная с 1885 года, у родителей, которые были приверженцами сектантских учений, насильственно отбирали детей.
Калмыкам и бурятам, которые в своем большинстве исповедовали буддизм, было запрещено строить культовые сооружения и проводить обряды. Массовое насильственное обращение в православие проводилось на территориях Прибалтики, Польши и Финляндии.
Некоторые национальные православные церкви, преимущественно Кавказского региона, были русифицированы. Язычники и мусульмане Средней Азии, Сибири и Поволжья были полностью лишены социальной защиты. За период правления Александра III в православную веру было обращено более 700 тыс. иноверцев.
