За одним відомим виразом, римляни "тричі скоряли світ". Перший раз - легіонами, другий - християнством, третій раз - правом.
Зведене в ранг "писаного розуму" (ratio scripta) римське право класичного періоду було широко сприйняте феодальними державами Західної Європи, воно і донині лежить в основі багатьох інститутів капіталістичного права.
У масі конкретних відносин, що виникали між товаровиробниками, римські юристи зуміли виділити самі загальні, самі абстрактні форми. В зв’язку з цим загальне, абстрактне вираження одержали і ті правові норми, ті правові інститути, що служили врегулюванню цих відносин.
Розвитку римського права сприяли багато обставин. Позначився високий рівень товарних відносин, досягнутий Римом у періоди пізньої республіки і принципату. Одним з його наслідків, як ми вже знаємо, було стирання різниці між категоріями вільного населення імперії.
Не менше значення мав "всесвітній" характер самої імперії, що породив потребу «примирення» багатьох і різних правових систем, що історично виникли й існували в завойованих країнах, і насамперед у Греції, Єгипті, Сирії й ін. Римські юристи мали можливість скористатися результатами правового розвитку культурних національних частин імперії, особливо Афін. Не можна не відзначити ту увагу, що приділялося праву, і ту пошану, якою була оточена діяльність юристів, особливо таких видатних як Гай, Ульпіан, Павел, Лабеон, Цельс і багато хто інші.
До всьому цього додамо тисячолітній розвиток, тисячолітню корекцію - і ми одержимо відповідь на питання, чому римське право переступило за рамки своєї епохи, перетворилося в явище всесвітньо-історичного значення.
На рубеже XVIII—XIX веков часть казахов Младшего жуза начала стихийно переходить на правобережье Урала. Основными причинами такого перехода были: во-первых, казахи приграничных регионов Младшего жуза испытывали значительную земельную тесноту. Практика игнорирования их земельных интересов царизмом означала зарождение новых антиколониальных восстаний. Существовала и вероятность откочевки казахов в пределы Китая. Во-вторых, номады пытались вернуться на кочевья своих предков, оказавшиеся внутри пограничной линии. После откочевки значительной группы калмыков в 1771 году в Синьцзян междуречье Урала и Волги оказалось свободным. В-третьих, после подавления восстания Сыры-ма Датулы со стороны султанско-ханской группировки были нередки случаи применения репрессий против его участников. В-четвертых, после подавления восстаний под руководством Е. Пугачева и С. Датулы, царизм, действуя по известному имперскому принципу «разделяй и властвуй», решил несколько ослабить единый Младший жуз. Между различными султанскими группировками, потомками Абулхаира, началось соперничество за власть. Султан Бокей был одним из главных претендентов на ханский трон в Младшем жузе. Но ханом в 1797 году был избран престарелый султан Айшуак. Началось заметное обострение отношений между чингизидами. Оставался единственный выход, связанный с переселением на правобережье Урала. Это решение отвечало интересам части чингизидов и значительной части приграничных номадов.
