В основі вчення Лао-цзи – поняття «дао» («шлях»), яке він розглядав як першооснову всього. «Дао народжує одне, одне породжує два, два народжують три, а три – все суще. Усе суще носить в собі темне і світле начала (інь і ян), випромінює ци (енергію, що наповнює Всесвіт) та створює гармонію», – писав філософ. «Одне» означає первинний хаос, «два» – виділення з хаосу темного й світлого начал, які, протистоячи одне одному, породжують гармонію, а з неї з’являється «три» – єдине тіло.
Лао-цзи ототожнює недоступне для сприйняття дао з порожнечею або небуттям («Дивишся на нього, але не бачиш, слухаєш, але не чуєш, ловиш його, але не можеш спіймати»). Буття (матеріальна сутність) і небуття (порожнеча), перебуваючи в діалектичному взаємозв’язку, є основою всього сущого – наприклад, простору між небом і землею: «Хіба простір між небом і землею не схожий на ковальські міхи? Вони порожні всередині і ніколи не виснажуються, а що більше рухаються, тим більше з них виходить вітер.»
