Контрреформація перед умови
​

Античный рабовладельческий производства, обеспечивший экономическое развитие античной цивилизации, обусловил и её культурные достижения[1][2][3].

Уже в доисторический гомеровский период рабство было нормой. Победитель обращал военнопленных в рабов, продавал их или за выкуп отпускал на свободу. Морской разбой также соединялся с многочисленными случаями обращения в рабство. Большинство рабов в эту эпоху были греками и захватывались в войнах между греческими полисами, что влияло на отношение господ к рабам. С течением времени начинает расти дистанция между свободными и рабами, число последних постепенно увеличивается. Весьма вероятно, что соотношение свободных граждан к рабам было 1:3. В Афинах не было почти ни одного семейства, даже очень бедного, которое не владело хотя бы одним рабом.

Громадянська війна в Стародавньому Римі тривала з 49 по 45 роки до н. е. і була одним з останніх великих внутрішніх конфліктів в Римській республіці перед встановленням імперії. Вона почалася з зіткнень Гая Юлія Цезаря (100-44 до н. Е.), Його політичних прихильників (популяров) і вірних йому легіонів проти оптиматів, яких очолював Гней Помпей Великий.

Бойові дії тривали чотири роки на території багатьох римських провінцій: Італії, Африки, Іллірії, Єгипту, Іспанії, ахеї. Перемогу здобув Цезар, що дозволило отримати йому статус довічного диктатора. Незважаючи на те, що через рік він був убитий, ці події згодом привели до падіння республіканського ладу і встановлення монархічної влади Октавіана Августа, прийомного сина Цезаря.

Объяснение: