Почитайте документ: «Сколько раз я спрашивал жителей по заключении между нами мира: "Отчего вы полагали нас французами?" Каждый раз отвечали они мне: "Да вишь, родимый (показывая на гусарский мой ментик), это, бают, на их одежу схожо". – "Да разве я не русским языком говорю?" – "Да ведь у них всякого сбора люди!" Тогда я на опыте узнал, что в Народной войне должно не только говорить языком черни, но приноравливаться к ней и в обычаях и в одежде. Я надел мужичий кафтан, стал отпускать бороду, вместо ордена св. Анны повесил образ св. Николая и заговорил с ними языком народным». ответьте на следующие вопросы: 1) О каком военном конфликте идет речь в данном отрывке. 2) О каком явлении, названном «Народной войной», говорится в этом отрывке? 3) Чем закончился данный военный конфликт, каковы были его последствия для странучастниц.

:Ат-әбзелдері – атқа міну және жегу үшін пайдаланатын ер-тұрмандары мен жабдықтары.

Ер-тұрман – салт мінетін ат тұрманының жалпы атауы. Оған ер, тоқым, жүген, ноқта, айыл, өмілдірік, құйысқан, қамшы, тұсамыс, шідер жатады.

Ер – әбзелдің негізгі ағаш тұғыры (бөлігі). Ол екі қастан (алдыңғы және артқы), екі қапталдан, белағаштан тұрады. Қазақы ер, құранды ер, шошақ бас ер, үйрек бас (құсбас) ер, қазық бас ер, қозықұйрық ер сияқты түрлері болады. Рулық белгісіне қарай алтай ер, найман ер, үйсін ер, керей ер, адай ер, қызай ер деп те бөлінеді. Сапасына қарай алтын ер, күміс ер, сондай-ақ еркек және әйел ері де болады. Ағаштан жасалып, тұтас ойылған ерді ойма ер деп атайды.

Өмілдірік – ер кейін кетпес үшін аттың омырауына шеттік арқылы тағылатын, әсемделген, шекетулеген өте сәнді әбзел.

Құйысқан – ер ат мойнына кетпес үшін ат құйрығы астынан екі жамбас үстімен ер шеттігіне жалғасатын күмістелген әбзел.

Айыл (төс айыл, шап айыл) – ер-тоқымды ат арқасына бекітетін қайыс әбзел, тартпа деп те аталады.

Құр айыл – тай, құнан бауырын қиып кетпес үшін ою-өрнекті, түрлі түсті құрдан жасалған айыл.

Қанжыға – бөктерген затты байлау үшін қапталдағы қанжығалыққа бекітілген ұзын таспалар.

Шеттік – өмілдірік пен құйысқанды бекіту үшін қапталдың алдыңғы және арт жағында болатын тесік.

Тоқым – ер астынан келетін, былғарымен қапталып, киізден жасалған әбзел.

Тебінгі – атқа үзеңгі тимес үшін және киім ат терімен бүлінбес үшін тоқымға жалғасатын әбзел.

Терлік – ат арқасына жұмсақ болу үшін тоқым астына салынатын жұқа киіз.

Үзеңгі – жезден, темірден жасалған атқа міну үшін қолданылатын тұрман.

Таралғы – үзеңгіні ерге қосатын қайыс.

Объяснение:

киви бар аххах

Одеса — найбільше місто на півдні України й одне з найдавніших міст північного Причорномор'я з великою історією, яка сягає тисяч років. За увесь цей час неодноразово змінювалася назва, населення місцевості, держави, до складу яких входило місто тощо.

Перші ознаки людей та території сучасної Одеси та поряд з нею належать до епохи верхнього палеоліту (58-38 століття до н. е.). Першими людьми, які оселилися на Одещині, були неандертальці, що жили біля сучасного села Іллінка, за 20 кілометрів від міста, а у селищі Усатове, що знаходиться у передмісті, було знайдене величезне поселення часів енеоліту. На території, що нині займає сучасна Одеса у VI-II століттях до нашої ери давні греки заснували дванадцять колоній. З найбільших з них можна відзначити «Гавань Істріан» і «Гавань Ісіякон». Переважно жителі цих колоній займалися рибальством і мореплавством. Однак, через кілька століть ці колонії прийшли у занепад. Приблизно, у 375 році нашої ери Одещину зайняли гуни у ході Великого Переселення Народів. Згодом, у VIII—X століттях на берегах північного Причорномор'я домінували давньоруські племена тиверців та уличів. У XIV столітті у місцевому степу запанувала Ногайська орда із з того часу нечисленне місцеве населення складали, здебільшого, татари. Тоді ж на місті Одеси існувала генуезька факторія «Джинестра». Близько 1324 року усі землі між Дніпром і Дністром були завойовані Великим князівством Литовським і вони заснували поселення «Качибей»[A 1] разом із фортецею при ньому. Після втрати впливу на цей регіон Качибей захопили османи, населений пункт був перейменований на «Хаджибей»[A 2]. 1765 року османи відбудували стару литовську фортецю, назвавши її «Єні-Дунья». Османську фортецю неодноразово штурмували запорізькі козаки, а також військові Російської імперії. Однак, остаточно фортифікацію та поселення було захоплено вночі між 13 (24) вересня і 14 (25) вересня 1789 року. Російські військовики під командуванням каталонця Хосе де Рібаса, а також чорноморські козаки під командуванням отаманів Антона Головатого та Захарія Чепіги.