З відділенням Кримського улусу від Золотої Орди і утворенням Кримського ханства між Кримом і сусідніми країнами відразу ж зав'язалися досить жваві дипломатичні зносини, які тривали до приєднання Криму до Росії.
Утворене Кримське ханство на чолі з династією Гіреїв робило сильний вплив на політичне життя Московської Русі, Польсько-Литовської держави, Великий Орди, а з 1475 року - Туреччини і ще цілого ряду держав.
Самому Кримському ханству на чолі зі своїм першим ханом Хаджі-Гіреєм на перших порах свого існування треба було вирішувати цілий ряд надзвичайно складних завдань. При цьому основною проблемою було закріплення свого становища як незалежної держави, відбиваючи насамперед домагання Великої Орди знову об'єднати всі татарські ханства під своєю зверхністю.
Виходячи з створилися обставин і будував свою зовнішню політику Хаджі-Гірей. У перші роки свого правління він перш за все спирався на союз і підтримку Польсько-Литовської держави, завдяки до якого отримав можливість опанувати престолом в Криму. Але незабаром розумний і далекоглядний Хаджі-Гірей зрозумів, що найнадійнішим союзником в проваджень його планів може бути тільки Московська Русь, так як і для Москви і для Криму ослаблення і знищення Великої Орди було необхідною умовою подальшого розвитку і існування цих держав.
Між Москвою і Кримом починають налагоджуватися тісні взаємини. В. Д. Смирнов, добре вивчив історію Кримського ханства, стверджував: «Хаджі-Гірея вигідніше було щадити російських, аби не дати оговтатися Золотій Орді».
Москві також був вигідний союз з Кримським ханством, так як воно до цього часу, завдяки розважливим діям Хаджі-Гірея, мало досить значним військом. Автор короткої історії Кримського ханства писав: «Так як Хаджи-Гірей вмів залучати серця, то він під час свого правління зібрав в Криму значна кількість народу з Волги. Оскільки ж від цього у нього було багато війська ... »Таким чином, в боротьбі з Великою Ордою Москва отримала союзника, готового надати до перш за все своїм великим військом.
І коли в 1445 році хан Великої Орди Сейд-Ахмет почав наступальні операції проти московського великого князя Василя II, то Хаджі-Гірей прийшов на до останньому і завдав військам Сейд-Ахмета нищівної поразки.
У міру зміцнення позицій Кримського ханства загострювалися його взаємини з Великою Ордою і все міцніше ставав союз з Москвою. У 1465 році, як раз в цей момент, коли правитель Великої Орди хан Ахмат зібрав велику армію для нанесення удару по Московської держави, хан Хаджі-Гірей знову порушив плани Великої Орди, завдавши удар з тилу. Все це свідчило про те, що кримський хан прагнув запобігти подальшому посилення Великої Орди, виробити новий курс зовнішньої політики Криму, домогтися зближення з Москвою і одночасно послабити контакти з Ягеллонів.
Петр Алексеевич родился 9 июня 1672 г. Его отцом был русский царь Алексей Михайлович Романов, а матерью Наталья Нарышкина — вторая жена царя. В возрасте 4 лет Петр потерял отца, который умер в 47 лет. Воспитанием царевича занимался Никита Зотов, который по меркам тогдашней России был очень образованным. Петр был младшим в большой семье Алексея Михайловича (13 детей). В 1682 году после смерти царя Федора Алексеевича при дворе обострилась борьба двух боярских кланов — Милославских (родственники первой жены Алексея Михайловича) и Нарышкиных. Первые считали, что престол должен занять больной царевич Иван. Нарышкины, как и патриарх, выступали за кандидатуру здорового и довольно подвижного 10-летнего Петра. В результате стрелецких волнений был выбран нулевой вариант: царями становились оба царевича, а регентом при них назначалась их старшая сестра — Софья.
Петра поначалу мало интересовали государственные дела: он часто навещал Немецкую Слободу, где познакомился со своими будущими соратниками Лефортом и генералом Гордоном. Большую часть времени Петр проводил в подмосковных селах Семеновском и Преображенском, где им были созданы потешные полки для увеселения, ставшие впоследствии первыми гвардейскими полками — Семеновским и Преображенским.
В 1689 году между Петром и Софьей происходит разрыв. Петр требует от сестры удаления в Новодевичий монастырь, потому что к этому времени Петр и Иван уже достигли совершеннолетия и должны были править самостоятельно. С 1689 по 1696 год Петр I и Иван V были соправителями, пока последний не умер.
Петр понимал, что положение России не позволяет ей полностью реализовывать свои внешнеполитические планы, а также стабильно развиваться внутренне. Было необходимо получить выход к незамерзающему Черному морю, чтобы придать дополнительный стимул отечественной торговле и промышленности. Именно поэтому Петр продолжает дело, начатое Софьей и активизирует борьбу с Турцией в рамках Священной Лиги, но вместо традиционного похода в Крым, молодой царь бросает всю свою энергию на юг, под Азов, взять который в 1695 году не удалось, но после постройки зимой 1695-1696 годах флотилии в Воронеже Азов был взят. Дальнейшее участие России в Священной Лиге, однако, начало терять смысл — Европа готовилась к войне за Испанское наследство, поэтому борьба с Турцией переставала быть приоритетом для австрийских Габсбургов, а без поддержки союзников Россия не могла противостоять османам.
В 1697-1698 годах Петр инкогнито путешествует по Европе в составе Великого посольства под именем бомбардира Петра Михайлова. Тогда он заводит личные знакомства с монархами ведущих европейских стран. За границей Петр получил обширные знания в навигации, артиллерийском деле, кораблестроении
