Театр займав особливе місце в житті давніх греків. Він був трибуною для широкого розповсюдження нових думок, висвітлення найбільш болючих проблем своєї сучасності. Великим було його суспільне і виховне значення. Хоча, зазвичай, сюжети грецьких трагедій походили із міфів, вустами міфологічних персонажів драматурги завжди говорили про свою сучасність, про моральні поразки і перемоги героїв своєї дійсності.
Організацію театральних видовищ брала на себе держава, і з середини V ст. до н. є. з міської казни виділялися спеціальні театральні субсидії (теориком) для малозабезпечених громадян. Відвідувати театр мали право усі вільні афіняни, а також приїжджі. Жінок і підлітків не допускали на комедіі. Важливо підкреслити, що з часів тирана Пісістрата, який започаткував свято Великих Діонісій, театр став державним закладом.
Показово, що «…театр сприймався як один з активних факторів виховання (пандейі), який залучав усіх громадяь полісу до співпереживання єдиному героїчному минулому і сучасним етичним проблемам».
Арістотель вважав, що мистецтво відбиває реальне буття, дає людям насолоду, вчить думати і багато вабить у справі виховання. Трагедія, на його думку, має перевагу над усіма іншими жанрами, бо найсильніше впливає на глядачів.
Вищесказане красномовно свідчить про величезне пізнавальне, моральноетичне, громадянськопатріотичне та естетичне значення театру і, зокрема, трагедії в духовному житті греків.
