Розселення слов’ян
Писемні джерела І тисячоліття до н. е. фіксують розселення слов'ян на межі лісової і лісостепової зон у межиріччі Дніпра і Верхньої Вісли. Це підтверджують і нові археологічні матеріали (які до того ж свідчать про спадкоємність матеріальних пам'яток у цьому регіоні), і лінгвістичні дані.
Згідно з археологічними дослідженнями, починаючи із середини І тисячоліття до н. е. слов'яни поділялися на східних і західних. Тоді ж формувалась і південна група слов'ян. У першій половині І тисячоліття до н. е. у південних районах Східної Європи крім слов'ян жили також пізні скіфи, сармати, готи, фракійці, які у IV-V ст. відійшли на південь і південний захід або ж були асимільовані слов'янським населенням.
Візантійські автори VI ст. Прокопій Кесарійський, Менандр Потиктор, Маврикій Стратег знали слов'ян під назвою венедів, антів та склавінів і характеризували їх як численний народ, який брав активну участь в історичних подіях Південної і Південно-Східної Європи.
Анти (східні слов'яни), очевидно, були предками українців. Вони жили між Віслою, Карпатами і Дніпром, згодом дійшли до Дону і Чорного моря. Анти ходили походами на Візантію до Константинополя. Вони не підпорядковувалися волі однієї людини, а всі справи вирішували на віче.
У той же період на зміну гунам приходять нові кочові орди: болгари, за ними авари. Тюркська орда болгар з'явилася в Європі наприкінці V ст. Частина їх заснувала своє царство на Волзі, а решта вже в VI ст. пройшла на нижній Дунай і оселилася там у колишній римській провінції Мезії.
Авари, або обри, як їх називав найдавніший вітчизняний літопис, у середині VI ст. прийшли від Каспійського моря і оселилися на півдні України поблизу Азовського моря. У другій половині VI ст. вони заснували державу на середньо-дунайській рівнині, звідки нападали на візантійську область, на антів та інших сусідів.
Назва "анти" проіснувала недовго, до початку VII ст. Після 602 р. вона щезла з історичних хронік. Згідно з однією з історико-лінгвістичних версій у процесі розселення на Балканах анти змішалися зі склавинами і далі були вже відомі під спільною назвою "слов'яни".
22 июля 1490 Леонардо поселил в своем доме юного Джакомо Капротти (впоследствии он стал звать мальчика Салай - „Демон”). Что бы ни вытворял юноша, Леонардо прощал ему все. Отношения с Салаем были самыми постоянными в жизни Леонардо да Винчи, не имевшего семьи (ни жены, ни детей он не хотел) , а после его смерти Салай унаследовал многие картины Леонардо.
Найден уникальный автопортрет Леонардо да Винчи в молодости
Итальянские ученые обнаружили ранний автопортрет Леонардо да Винчи, сообщает агентство Рейтер. Журналист Пьеро Анджела, изучая трактат о полете птиц, написанный Леонардо да Винчи, обнаружил на странице пятно, по форме напоминающее нос. Он обратился за к экспертам. Манускрипт мастера был отправлен на экспертизу. Спрятанный на странице трактата рисунок был восстановлен.
При сравнении этого наброска с более поздним автопортретом художника, эксперты пришли к выводу, что на бумаге изображен никто иной, как молодой Леонардо да Винчи. Специалисты считают, что этот автопортрет был сделан в конце 15 века, когда художнику было около 30 лет.
"Это значимый вклад в изучение жизни Леонардо да Винчи, который позволяет увидеть, каким был великий художник в молодости. Это не тот пожилой человек с бородой и седыми волосами, которого мы привыкли видеть, здесь он красив и похож на кинозвезду", - рассказал прессе Пьеро Анджела. Эксперты назвали рисунок одной из самых важных находок в изучении жизни и творчества великого художника.
Проще говоря исторические хроники свидетельствуют, что у него были мальчики..
