Кутю́мы Бовези́ или бовезские кутюмы (старофр. Coustumes de Beauvoisis, фр. Coutumes de Beauvaisis) — сборник обычаев средневекового французского права, применявшихся преимущественно в северо-восточной части Франции в провинции Бовези (фр. Beauvaisis). Был создан французским юристом Филиппом де Бомануаром в 1282 году[1]. Оригинал сборника не сохранился; существует несколько хорошо сохранившихся списков с него, отличающихся только по диалекту.
ОбъяНазвание сборника, как и дата его создания, являются условными.
Фактически в сборник включены обобщённые правила нескольких местностей, упорядоченные и творчески переработанные Ф. Бомануаром. При составлении сборника автор не только фиксировал существовавшие обычаи, но и дополнял их, трансформируя в духе школы французских легистов, а также дополняя нормами, утверждающими укрепление центральной власти монарха[1].
В большинстве своем сборник опирался на запись кутюмов одного из судебных округов графства Клермонта (на северо-западе Франции). При этом Филипп де Бомануари изложил более широкий обзор обычного права со ссылками на кутюмы других судебных округов, добавляя определенные положений канонического и римского права [4].
Несмотря на то, что сборник состоял из пролога и 70 глав, он не давал системного и целостного изложения правового материала, а лишь описывал большое количество кутюмов по различным вопросам права и процесса (организация суда и процесс, правовой статус разных категорий лиц, юридический режим земельных владений и иное)[4].
Документ отличается значительным объёмом и содержит около 2000 статей, объединённых в тематические главы.
В сборник объединены нормы, регулирующие самые различные общественные отношения, однако особое внимание уделено правилам, связанным с организацией и осуществлением правосудия[5].
В сборнике закреплена презумпция невиновности, принцип объективного вменения и принцип зависимости меры ответственности от тяжести проступка (размера ущерба), описан широкий круг процессуальных вопросов, введены понятия умысла, покушения на преступление.
Кутюмы Бовези неоднократно отражали тему естественного права [6], развиваемую Филиппом де Бомануаром.
Кроме того Кутюмы Бовези отражали принцип непреложности правовых обычаев не только для местных жителей, но и для государственной власти: "Король должен сам соблюдать обычаи и заставлять других соблюдать эти обычаи"[4].
После издания Кутюмов Бовези последовал выпуск ряд других подобных сборников: Кутюмы Тулузы (1296 год), Древний кутюм Бретани (1330 год). Особым авторитетом в судах пользовался сборник Большой кутюм Франции, составленный в 1389 году[4].снение:
Виникнення Запорозької Січі було зумовлене колонізацією Середнього Придніпров'я феодалами Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. За перші десятиріччя XVI ст. панству вдалося підкорити своїй владі значну територію Середнього Придніпров'я й обернути більшу частину українського населення на феодально залежне або напівзалежне. Однак частина козаків, щоб позбутися феодального гноблення, відступила на Південний Схід, у низов'я Дніпра.
Перші козаки з'явилися на порогах Дніпра наприкінці XV ст. У 1492 році запорозькі козаки атакували турецьку військово-морську галеру під Тягинею і визволили українців, захоплених у полон і проданих у рабство. Як писав професор Михайло Грушевський, це була перша в історії офіційна згадка про дії козаків на морі й офіційна згадка про запорожців узагалі. 1 серпня 1492 року відбувся похід запорозьких козаків у Дніпровський лиман під проводом князя Богдана Глинського. За морською традицією, заведеною на всіх флотах держав світового співтовариства, якщо немає конкретної дати підписання конкретного документа про створення національних військово-морських сил, то «днем флоту» вважається дата його першої перемоги.
Вже 1527 р. кримський хан Сапіг-Гірей скаржився литовському урядові на черкаських і канівських козаків, які поблизу татарських кочовищ ставили «уходи» (займалися промислами), а рибу, хутра й мед вивозили звідси на продаж у «волості» (державну територію Литви). Багаті угіддя за порогами принаджували литовських та українських феодалів. Пани з загонами озброєної челяді не раз вдиралися в козацькі володіння.
Таким чином, біля порогів, як і раніше на Середньому Придніпров'ї, зіткнулися дві колонізаційні хвилі: панська — в особі магнатів, переважно старост південно-східного прикордоння Великого князівства Литовського, та народна, яку представляли запорозькі козаки. Не меншою була для запорожців загроза й з Півдня, від кримських татар, які безперервно спустошували «уходи» та захоплювали в полон козаків. Постійні напади ворогів змусили козаків будувати укріплення для оборони. Спочатку вони заснували окремі городки або січі в різних місцях, у тому числі, напевне, й на о. Великій Хортиці. Пізніше, у зв'язку з посиленням наступу панів і кримських татар на Запоріжжя, козаки для згуртування своїх сил об'єдналися в одну Січ.
Першу письмову згадку про Січ залишив польський хроніст Марцін Бельський. За його розповіддю, козаки за Дніпровими порогами влітку займалися промислами (рибальством, мисливством, бджільництвом), а взимку розходилися по найближчих містах (Київ, Черкаси та ін.), залишаючи в безпечному місці на острові в Коші кількасот озброєних вогнепальною зброєю і гарматами козаків. Оповідання Бельського про запорожців дає змогу зробити висновок, що об'єднання окремих січей у З. С. відбулося, ймовірно, десь у 1530-х рр. М.Бельський подає відомості і про розміщення козацького Коша на о. Томаківка (поблизу суч. м. Марганця Дніпропетровської області), затопленого нині водами Каховського водосховища. Острів Томаківку (названий пізніше Буцьким, а також Дніпровським і Городищем), який панував над навколишньою місцевістю і був чудовим природним укріпленням, можна вважати місцем, де було засновано Запорозьку Січ як організацію всього козацтва за порогами.
