1.Скандинавський півострів — півострів, розміщений у північно-західній частині Європи. На ньому розташовані Норвегія, Швеція і частина Фінляндії (Кілпісярві).
2.Ві́кінги — у VIII—XI століттях воїни-мореплавці зі Скандинавії. Справили значний вплив на хід європейської історії. Займалися розбоєм і торгівлею в Європі, Західній Азії та Північній Африці.
Норма́ни — означає «люди з півночі», або «люди північного вітру» — германомовні жителі Скандинавії (Норвегії, Швеції, Данії), які спочатку були відомі своїми розбійними набігами на землі Західної і Південної Європи з VIII по XI століття, а згодом заснуванням цілої низки держав — в Британії, Нормандії (територія сучасної Франції), у Східній Європі (Києво-Новгородське князівство, Гардарики), на Сицилії (Південній Італії) і деякий короткий час в Палестині .
Варя́ги (давньорус. варяже, варязи; грец. βαραγγοι) — в руських літописах узагальнена назва прибульців з берегів Балтійського моря, як власне вагрів, так і скандинавів, зокрема вікінгів, скандинавських воїнів-найманців IX—XI століття.
4.Епоха вікінгів - час войовничих морських воїнів, чиї бойові човни, драккари, плавали по північних та південних морях, наводячи жах на жителів Північної, Західної та Південної Європи, вони грабували і торгували, засновували нові держави і відкривали невідомі землі. Всюди різноманітні сліди їх перебування залишались на віки, а багато й дійшло до наших днів.Ці героїчні століття овіяні духом романтики, їх недаремно називають зірковим часом скандинавської історії та культури. В ті далекі роки почали складуватись основи державності Данії, Норвегії, Швеції, в орбіту активності вікінгів попадають Англія, Франція, Давня Русь .
6.За часів вікінгів жінки мали відносно вільний стан у скандинавських країнах: Швеції, Данії та Норвегії, про що свідчать ісландське право (Ісландська Вільна держава) і норвезькі закони Фростатінгет та Галатінгет. Тітка батька, батьківська племінниця та батьківська онука, яку називають «одалквіна» ,всі мали право успадковувати майно покійного. За відсутності родичів-чоловіків, неодружена жінка без сина могла спадкувати посаду як голова сім'ї від загиблого батька чи брата: жінка з таким статусом називалася рингквіна, і до одруження мала всі права, що надаються главі сімейного клану (наприклад, вимагати і одержувати штрафи за вбивство члена сім'ї), через що її права дорівнювалися чоловіковим . Після 20-річного віку неодружена жінка, яку називали «маєр» і «мей», досягала повноліття і мала право вирішувати, де мешкати (свобода обирати місце проживання), та вважалася особою, наділеною правами перед суспільним законом (суб'єкт права). Винятком її незалежності було право на вибір шлюбного партнера, оскільки шлюби, як правило, влаштовувалися кланом. Жінки мали релігійний авторитет і діяли як жриці і оракули ; були активними в мистецтві як поети (скальди) і майстри рун, і як купці та повитухи. Жінки також були активними у військовій справі та керуванні військом: історія про «дівчин щита», деякі археологічні знахідки, такі як войовниця вікінгів Бірки(Бірка), можуть свідчити, що деякі жінки були воїнами. Одружена жінка могла розлучитися і одружитися знову.
8.Особиста унія — об'єднання, союз двох або більше самостійних держав з одним монархом, який стає, таким чином, головою кожної держави-члена союзу. Голова союзу наділяється лише тими повноваженнями, які строго відповідають повноваженням керівників окремих держав.
10. Маргарита I (дан. Margrete 1; 1353 — 1412) — королева Норвегії з 1388 до 1412 року, Данії з 1377 до 1412 року, Швеції з 1389 до 1412 року. Походила з династії Естрідсенів.
Титулуючи королеву, її оголосили «суверенною дамою, володаркою та охоронцем усього королівства Данії». XV ст.Маргарита проводила внутрішню політику у Норвегії на кшталт тим діям, що вона запроваджувала у Данії. Завдяки цьому внутрішня ситуація у цій країні стабілізувалася. після багатьох років внутрішніх та зовнішніх збурень прийшов мир. Усе це сприяло піднесенню авторитету королівської влади, зокрема й самої Маргарити.
Водночас вона спрямувала свої дії щодо здобуття спадку своєї матері — герцогства Шлезвіг. Маргариті вдалося політичними та військовими заходами здобути перемогу на графами Гольштейна, які також заявляли свої права на Шлезвіг.
