Сравните особенности политики в области религии, До и После установления Советской власти: В 1920-е в Москве и на территории прилегающих районов были полностью уничтожены 150 храмов. 300 оставшихся переоборудовали в заводские цеха, клубы, общежития, тюрьмы, изоляторы и колонии для подростков и беспризорников 3 задание очень надо сор

Дмитро Вишневецький був старшим з 4-х синів князя Івана Вишневецького від його першої дружини Анастасії Семенівни — доньки Семена Олізаровича (Олізарія) та княгині Острозької, сестри князя Костянтина Острозького. Дід Дмитра —Михайло Вишневецький-Збаразький, разом з його батьком, дядьками Федором, Олександром, брали участь у Вишнівецькій баталії. Каспер Несецький називав його батьками князів Олександра Вишневецького та його дружину Скорутянку. Відомий як перший організатор козацьких військ. Його попередники — Предслав Лянцокоронський, Остафій Дашкович, залучаючи козацькі загони до своїх військових операцій, використовували їх як силу допоміжну. Вишневецький спирався на козацтво як на головну силу, якою він підпирав власні політичні амбіції. Козацький літописець XVIII ст. Граб'янка називав його навіть козацьким гетьманом, у джерелах XVI ст. такий титул «Байди» не трапляється. Не підтверджено джерелами твердження про те, що він заснував Запорізьку Січ. Зв'язок Дмитрової фортеці з Січчю був лише ідейним. Діяльність Вишневецького лише вказала напрям, у якому пішов подальший розвиток українського козацтва, i дала йому потужний поштовх у цьому напрямі. Це просування козацтва на Низ Дніпра і врешті колонізація придніпровських степів, утворення організації не лише військової, але й політичної з міжнародними зв'язками, заснування козацької фортеці — справжньої Січі в Запоріжжі. Навіть його останній похід, що скінчився катастрофою в Молдавії, став прологом низки молдавських походів, здійснених козаками у наступні кілька десятиріч; найвідомішими з них були походи Івана Підкови (1577) та Тимоша Хмельницького  (1653 р.).

Павло ПолуботокПісля падіння Мазепи та смерті Івана Скоропадського гетьманом Лівобережної України став Павло Полуботок. Він походив з давнього козацького роду Полуботків, мав значний авторитет, і відзначався гострим розумом та національно-патріотичними мотивами діяльності.
Народився 1660 року, юність пройшла під враженнями від «Руїни». Був близьким до клану Самойловича, і під час його гетьманування значно зміцнив свої позиції на Лівобережжі, і через вступив у конфронтацію із дорошенківцями. Традиційно влада Полуботків концентрувалася навколо Чернігова та Чернігівського полку. Павло закінчив Києво-Могилянську академію, мав досвід управлінської роботи. Однак невідомо чи пройшов школу Запорозької Січі. Після державного перевороту і приходу до влади Мазепи потрапляє до числа противників гетьмана, однак вже у 1703 році отримує від нього землеволодіння, а в 1705 році стає Чернігівським полковником. Справжній характер та патріотизм Полуботка стають відомими ще задовго до його приходу на гетьманство. Однак під час Полтавської битви він не підтримав Мазепу, і це стало великою помилкою Павла Полуботка та справжньою трагедією України. В ході того, як у 1708 році відбувалися вибори альтернативного гетьмана, Петро І призначив на посаду Скоропадського, а Полуботка все одно остерігався.
У 1722 році після смерті Скоропадського козацька рада обирає Полуботка гетьманом без огляду на дозволи з Петербурга, а цар Петро І не визнає цих виборів та призначає Полуботка виконуючим обов’язки – наказним гетьманом. Починаючи з 1722 року, Павло Полуботок проводить фінансові та судові реформи, які спрямовує на протидію російському окупаційному режимові та в напрямку соціальних гарантій. Показовими є заборони чиновникам примушувати козаків до виконання робіт у вигляді повинності. Судові процеси обов’язково повинні були гарантуватися апеляціями. Протидія Малоросійській колегії створює підстави в Петра І для його арешту. Полуботок відкрито протистоїть Росії, а після того, як Військо запорозьке аналогічно звертається до царя з проханням відновити Переяславські статті Хмельницького. Арешт старшини та Полуботка закінчився смертю останнього у 1724 році, похований в Петербурзі. Авторитет гетьмана навіть після смерті був надзвичайно великим, однак після смерті Полуботка головним політичним центром українського народу замість Гетьманщини знову стала Запорізька Січ.