Система власти и управления в Спарте была основана на своеобразном сочетании традиционных институтов эпохи протогосударства с принципом нового народовластия. Основным органом в Спарте была герусия – совет старейшин, возглавляющий все государственное управление. Его образовывали 30 геронтов (в том числе два царя); по-видимому, по два от каждой «обы»-квартала. Геронтов избирали из наиболее известных граждан пожизненно (первые геронты были назначены Ликургом) в возрасте старше 60 лет.
Герусия готовила внешнеполитические решения, руководила деятельностью должностных лиц. Она же была судебным органом по политическим преступлениям и умышленным убийствам, решала вопросы о причислении к полноправным гражданам или о лишении гражданства. Судебной власти герусии подлежали даже цари. Сама герусия считалась неответственной за свои решения.
В народном собрании – апелла – должны были принимать участие все спартиаты старше 30 лет указанное законом воспитание. Основанием для лишения прав политического гражданства была только неуплата взноса на установленные общественные трапезы. Собрание было только пассивным властным органом: «Никому из обыкновенных граждан не дозволялось подавать свое суждение, и народ, сходясь, лишь утверждал или отклонял то, что предложат старейшины и цари».
Примерно в VI в. до н. э. власть собрания была еще более ограничена правом герусии и царей распустить его за неверное, с точки зрения традиции, решение. В теории собрание выбирало геронтов, должностных лиц; реально решения принимались «ором», который надлежало истолковывать герусии; за ней, следовательно, оставалось и последнее слово.
С течением времени важнейшим институтом управления стала коллегия эфоров, появляющихся еще в VII в. Происхождение этого установления не выяснено. Возможно, эфоры были представителями 5 территориальных фил Спарты. Первый из них эфор-эпоним – председательствовал в общих собраниях апеллы и герусии, и сами народные собрания созывались эфорами; они же только имели право предлагать законы. Эфоры объявляли военную мобилизацию, передавали власть мирного времени в руки военных вождей-царей. Основным полномочием эфоров был суд: им были подчинены споры о собственности, о наследствах, договорах, менее важные уголовные дела.
Загарбницькі походи османів проводилися під ідеологічними гаслами війни за віру мусульман із «невірними» і відзначалися жорстокістю, пограбуванням захоплених територій, взяттям у полон мирних жителів, спустошенням.
Турецька знать, отримуючи від османського правителя підкорені території в ленне володіння, повністю підтримувала загарбницьку політику свого володаря. Взагалі військово-ленна система — це система феодальних відносин і навіть державного устрою, що склалася ще в X ст. у країнах Близького Сходу та Середньої Азії. Спочатку лен розглядався як умовне тимчасове «утримання» на час зайняття певної посади чи довічне володіння за певні заслуги. З часом посади почали переходити у спадок, тому і лен вважався спадковим. Визначальним було й те, що до ленників-землевласників від центральної влади переходило право на збір податків з населення своїх ленів — право податкового імунітету. Перехід земельних наділів (ленів) у спадкове утримання був важливою віхою в розвитку феодальних відносин у цих країнах. В Османській імперії лени існували у вигляді зеаметів та тимарів.
Зеамет — великий феодальний наділ з річним прибутком від 20 тис. до 100 тис. акче (срібна монета, яка в XVI ст. прирівнювалась до 6 — 7 копійок). Селяни, які жили на зеаметах, перебували в кріпосній залежності від свого феодала-зеїма, виконували різні повинності та сплачували податки, що сягали 2/3 врожаю. Сам же власник зеамету мав з'являтися на війну за наказом султана в ополчення санджак-бея (начальника округу) з певною кількістю вершників залежно від прибутків з лена (на 3 — 5 тис. акче прибутків поставлявся один вершник).
Тимар за розмірами поступався зеамету, а річний прибуток з нього становив від 3 тис. до 20 тис. акче. Система феодальних відносин між власником тимара (тимаріотом) була подібною до системи в зеаметі, лише кількість вершників, що їх мав поставляти тимаріот, була дещо меншою.
