Отношение к рабству. Аристотель считал, что люди не равны по природе. С эллино-центристских позиций он отмечает, что "варвары" - люди с неразвитой человеческой природой и они не доросли до политической формы жизни. "Варвар и раб, по природе своей, понятия тождественные". Отношения господина и раба являются, по Аристотелю, элементом семьи, а не государства.
Аристотель считает, что рабство существует «по природе» , ибо одни люди предназначены повелевать, а другие – подчиняться и следовать указаниям первых. И здесь он использует мысль о противоположности души и тела. «Те люди, которые столь же отличаются от других людей, как душа от тела, а человек от животного ...по своей природе – рабы, для них. . лучший удел быть в подчинении у деспотической власти» – такой, какой подчиняются тела и животные. Рабы – это прежде всего варвары, отличные от господ как телом, при к грубому физическому труду, так и «рабской» душою. Раб – «одушевленный инструмент» , часть имущества господина, отличающаяся от другого имущества лишь тем, что имеет человеческие душу и тело. Раб не имеет никаких прав, и по отношению к нему не может быть совершено несправедливости; нельзя дружить с рабом, поскольку он раб, делает оговорку Аристотель, – но дружить с ним можно, поскольку он человек.
Объяснение:
Насильницьке впровадження політики колективізації стало однією з головних причин Голодомору. В Українській СРР колективізація мала свої специфічні цілі і результати. Радянське керівництво, яке було пов'язане з колективізацією, розуміло революцію «згори», яка проходила в той час в СРСР, в більш широкому контексті[2].
Колгоспи були засновані на великих сільських господарствах, які знаходились у колективній власності жителів села. Врожайність, яка очікувалась, була збільшена на 150 %. Кінцевою метою колективізації було вирішення «проблеми зерна» кінця 1920-х років.
Прискорення колективізації викликало численні селянські бунти в УСРР і в інших частинах СРСР. У відповідь на ці повстання, 2 березня 1930 року в газеті «Правда» Сталін опублікував статтю «Запаморочення від успіхів». Незабаром були видані численні накази й розпорядження про заборону застосування сили й адміністративних методів. Деякі з помилково «розкуркулених» отримали свою власність назад і навіть деякі з депортованих повернулись додому, але в незначній кількості — більшість залишилась там, куди їх депортували. Відбувся зворотній процес: якщо станом на 1 травня 1933 року 38,2 % селянських господарств Української СРР і 41,1 % орних земель були колективізовані, то до кінця серпня ці цифри знизились до 29,2 % і 35,6 % відповідно.
