ИСТОРИЯ КАЗАХСТАНА
Когда, где и под какими лозунгами произошли восстания 1920-21гг?
​

Венский конгресс 1814—1815 гг. — общеевропейская конференция, в ходе которой была выработана система договоров, направленных на восстановление феодально-абсолютистских монархий, разрушенных французской революцией 1789 года и наполеоновскими войнами, и были определены новые границы государств европы. в конгрессе, проходившем в вене с октября 1814 по июль 1815 г. под председательством австрийского дипломата графа меттерниха, участвовали представители всех стран европы (кроме османской империи). переговоры проходили в условиях тайного и явного соперничества, интриг и закулисных сговоров. участники править россию на конгрессе представляли александр i, к. в. нессельроде и а. к. разумовский (в работе спецкомиссий принимал участие иоганн фон анстетт); великобританию — р. с. каслри и а. у. веллингтон; австрию — франц i, к. меттерних, пруссию — к. а. гарденберг, в. гумбольдт, францию — шарль морис де талейран-перигор португалию — педро де соуза гольштейн де палмела швецию — граф карл ак­сель аёвенхъельм все решения венского конгресса были собраны в заключительном акте венского конгресса. конгресс санкционировал включение в состав нового королевства нидерландов территории австрийских нидерландов (современная бельгия), однако все остальные владения австрии вернулись под контроль габсбургов, в том числе ломбардия, венецианская область, тоскана, парма и тироль. пруссии досталась часть саксонии, значительная территория вестфалии и рейнской области. дания, бывшая союзница франции, лишилась норвегии, переданной швеции. в италии была восстановлена власть папы римского над ватиканом и папской областью, а бурбонам вернули королевство обеих сицилий. был также образован германский союз. часть созданного наполеоном герцогства варшавского вошла в состав российской империи под названием царство польское, а император александр i становился и польским королём. австрия получила южную часть малой польши и большую часть червонной руси, зальцбург, италия: ломбардия, венецианская республика, герцогство моденское, пармское, тосканское, западные земли великой польши с городом познанью и польское вернулись к пруссии. этот раздел польши между державами в науке иногда выделяется как «четвёртый раздел польши»[1]. состоялось международное признание нейтралитета швейцарии. провозглашение политики нейтралитета оказало определяющее воздействие на последующее развитие швейцарии. нейтралитету ей удалось не только уберечь свою территорию от опустошительных военных конфликтов 19 и 20 веков, но также стимулировать развитие поддержанием взаимовыгодного сотрудничества с воюющими сторонами[2].

Галичина́ (пол. Galicja, нім. Galizien, їд. ליציע‎ – Galicje) — історична назва українських етнічних земель[1], історичний регіон України[2][3] та південно-східної Польщі. Займає території сучасних Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської (крім північної частини) областей України і Підкарпатського і Малопольського воєводств Польщі. Згідно з Енциклопедією Українознавства, в етнографічних межах має площу 55700 км².[4]

Назва «Галичина» походить від міста Галич — столиці Галицького князівства. З другої половини XIII століття політичним та культурним центром краю стало місто Львів. Серед інших найбільших міст Галичини є Краків, Івано-Франківськ (раніше Станіслав), Тернопіль, Ряшів та ін.

У період входження Галичини до складу Габсбургської імперії у ХVIII столітті, до Галичини було додано частину польських земель (Малопольща), включно з Краковом, і утворено провінцію Королівство Галичини та Володимирії, після чого виник умовний поділ на Західну (польську) і Східну (українську, основну) Галичину. Після 1850 р. межею поміж Східною і Західною Галичиною прийнято вважати не давню межу між Галицьким князівством (Руським королівством) та польськими князівствами, що пролягає по межиріччю Віслока і Дунайця та території так званої Сандомирської пущі[5], а межу розподілу між двома апеляційними судами у Львові і Кракові. Тому центром Західної Галичини вважалося місто Краків, Східної — Львів. Таким чином західна околиця українських земель була віднесена адміністративно до апеляційного суду в Кракові. Межі Східної Галичини майже повністю збігаються з кордонами Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), проголошеної 1 листопада 1918 року. Після окупації Галичини поляками в 1919 р. термін «Галичина» в офіційному вжитку був замінений на «Східна Малопольща».

У межах Галичини виділяють культурно-етнографічні регіони: Західне Поділля, Опілля, Наддністрянщина, Підгір'я, Покуття, Надсяння, північні частини Бойківщини, Гуцульщини та Лемківщини. За діалектними, етнографічними особливостями Галичина — регіон неоднорідний. Зокрема, на теренах краю побутують наддністрянський, бойківський, покутсько-буковинський, надсянський та лемківський говори.

Галичина мала як свою державність — Галицьке князівство (1084—1199), так і перебувала у складі різних держав, серед яких Галицько-Волинське князівство (1199—1349), Угорське королівство (1349—1387)[6], Королівство Польське (1387—1569), Річ Посполита (1569—1772), Королівство Галичини та Володимирії — коронний край, складова частина Габсбурзької монархії (1772—1804), Австрійської імперії (1804—1867) і Австро-Угорщини у 1772–1918 роках, Західноукраїнська Народна Республіка (1918—1919), Українська Народна Республіка (1919), Польська Республіка (1919—1939). Після Другої світової війни Галичина розділена кордоном: західна частина — у складі Польщі, а східна — у складі СРСР (до 1991 року) і України (з 1991 року).

Через часткову лібералізацію національної політики у Австро-Угорщині після «Весни народів» 1848 року Східна Галичина стала осередком розвитку української культури, літератури та науки, в той час як у підросійській Україні (у складі Російської імперії) проводилася політика жорсткого зросійщення і дискримінація української культури. Через це Східна Галичина отримала назву «Український П'ємонт».

Объяснение:

лови