Афіни стали державою рабовласницької демократії, яку очолювали обрана народними зборами громадян Рада п'ятисот, геліея (громадський суд) і Колегія з 10 стратегів.
Права й обов'язки громадян визначалися за майноним цензом. Експлуатація рабів, яких привозили до Афін і чисельність яких зростала, стала основою економіки.
Подальший розвиток Афін тісно пов'язаний зі зростанням морської могутності, з перемогою у греко-перських війнах, організацією Першого Афінського морського союзу (Делоський союз) і створенням Афінської морської держави, до якої належало близько 200 союзних міст-держав.
Найвищий розквіт Афінської держави та піднесення її могутності припадає на час правління Перікла (443—429 рр. до н. є.). Афінська конституція цього періоду не зазнала помітних змін, але з ліквідацією май-еювого цензу і запровадженням оплати державних посад всі корінні громадяни Аттики чоловічої статі мали право брати участь в управлінні державою. Афіни перетворилися на центр не лише економічного і політичного, а й культурного життя Давньої Греції.
За часів Перікла жили такі видатні вчені, письменники і художники, як Геродот, Анаксагор, Софокл, Філій та ін., було відбудовано Акрополь, споруджено його головний храм Парфенон тощо.
Агресивна зовнішня політика Афінської держави, спрямована на здобуття гегемонії в Греції, на економічне та політичне панування в інших районах Середземномор'я, наштовхнулась на сильного суперника — Спарту, що зрештою призвело до Пелопоннеської війни (431—404 до н. є.), яка закінчилася поразкою Афін і розпадом Афінської морської держави. УIV ст. до н. є. Афінська держава переживала глибоку кризу, її спроби відновити свою могутність шляхом у творення ДругогоАфінського морського союзу успіху не мали.
У 338 р. до н. є. Афінська держава, разом з іншими державами Греції, була завойована Македонією.
За афінською традицією, поліс виник в результаті так званого сінойкізму — об'єднання відособлених родових громад Аттики навколо Афінського акрополя (де ще в мікенську епоху існувало укріплене поселення і «палац» у 16 — 13 століттях до н. е.). Проведення сінойкізму давньогрецький переказ приписує напівміфічному царю Тесею, синові Егея (за традицією, близько 13 століття до н. е., в дійсності ж процес сінойкізму протікав впродовж кількох століть з початку 1-го тисячоліття до н. е.). Тесеєві приписується введення найдавнішого ладу афінської громади, поділ її населення на евпатридів, геоморів і деміургів.
Висновок: Отже можна сказата, що влада та кулятура у Афнської держави було досить гарно розвинено.
Объяснение:
Византийский император находился на вершине пирамиды государственного аппарата и общества Византийской империи, выступая в качестве последней инстанции в практически любом вопросе. Идеологическое обоснование его власти восходит ко временам Римской империи, дополнившись христианскими и эллинистическими концепциями. Источником власти императора являлась божественная воля, выраженная в аккламации армии, сената и народа. В условиях отсутствия правовой определённости основанием для занятия престола часто служили военные успехи, а отсутствие чётко определённого порядка престолонаследия приводило к значительному количеству попыток узурпации власти[en], многие из которых были успешны.
