Характерными особенностями западноевропейской цивилизации в начале ХХ века были... a.
гражданское общество;

b.
рационализм и индивидуализм.

c.
индустриальная рыночная экономика;

d.
частная собственность;

Арматы были одним из северных иранских народов, наряду с европейскими скифами и азиатскими саками.
Геродот пишет, что сарматы ведут свой род от амазонок, выходивших замуж за скифских юношей. Но степные красавицы так и не смогли до конца овладеть языком своих мужей. «Потому савроматы говорят на скифском языке, но издревле искажённом», — заключает историк.
Регионом формирования сарматов считаются поволжско-приуральские степи.
По-видимому, сарматы отделились от основной массы скифов довольно рано: ещё в священной книге зороастрийцев Авесте сарматы упоминаются под именем «сайрима» и называются кочевниками, «которые не знают власти верховных правителей». Действительно, савроматы отставали от соседних скифов в общественном развитии, у них ещё не было государства. В VII—V веках до н. э. савроматы переживали этап разложения родового строя. Углублялось имущественное и социальное неравенство. Во главе племен стояли вожди, опиравшиеся на дружины из военной знати.
Особенностью савроматов было высокое положение женщин, их активное участие в общественной жизни и военных действиях. Древние писатели часто называют савроматов женоуправляемым народом. Геродот пересказал легенду об их происхождении от браков скифских юношей с амазонками — легендарным племенем женщин-воительниц. Эта легенда была призвана объяснить, почему савроматские женщины ездят верхом, владеют оружием, охотятся и выступают на войну, носят одинаковую с мужчинами одежду и даже замуж не выходят, пока в бою не убьют врага. Савроматские женщины могли возглавлять племена и исполнять жреческие функции. Учёные полагают, что савроматский род был материнским, и счет родства на этапе разложения родового строя велся ещё по женской линии. Впоследствии, когда на основе савроматских племен возникли новые сарматские союзы, признаки матриархата исчезли. Сарматское общество стало патриархальным

ответ:МАТЕРИАЛ ИЗ ИНТЕРНЕТА

Объяснение:

Суспільне та господарське життя і духовний світ давніх слов’ян

  В історії формування східних слов’ян можна виділити декілька періодів: протослов’янський, праслов’янський і давньослов’янський (слов’янський).

    Перший період, що охоплює період III—II тис. до н. е., коли між Дніпром та Віслою, на південь від прип’ятського Полісся, формується група споріднених індоєвропейських землеробських племен.

   Під час другого періоду (II—І тис. до н. е.) відбувається освоєння нових районів на лівобережжі Дніпра. У цей період праслов’яни вступають у складні стосунки з кочовими народами українського степу — кіммерійцями, скіфами. Завдяки скіфам праслов’яни були втягнуті у відносини з античним світом.

    Після загибелі Великої Скіфії у слов’ян настав новий етап розвитку. Почало формуватись власне слов’янське суспільство. Вони утворили власні об’єднання племен зі своєю соціальною, політичною структурою.Отже, давні слов’яни в 5-7 ст. наблизилися до створення держави. На переддержавний рівень суспільства в давніх слов’ян указує й те, як вони облаштовували свої поселення. Менші з поселень скупчувалися навколо більших - своєрідних племінних центрів. Останні були й ремісничими осередками. Згодом такі великі поселення перетворювалися на укріплені городища. Залишки великого слов’янського міжплемінного центру археологи знайшли, приміром, на Волині - це Зимненське городище.

2. Господарство. Слов’яни вели осілий б життя. Вони сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, просо, бобові. Вирощували овочеві культури — ріпу (вона була так самопоширена, як у наш час картопля), редьку, цибулю, часник, капусту. Крім цього, вирощували льон, коноплі, із яких виготовляли тканину.

  Давні слов’яни використовували дві системи землеробства: підсічно-вогневу й перелогову. Підсічно-вогнева система була характерна для лісових районів. Вона полягала в тому, що в перший рік вирубували ліс, викорчовували коріння дерев. Після того як дерева висихали, їх спалювали. Нове поле боронували, змішуючи попіл із верхнім шаром землі, а тоді сіяли зерно. Оброблена в такий б земля давала високий урожай протягом трьох-чотирьох років. Після цього розчищали нову ділянку лісу, а старе поле залишали.

У лісостеповій зоні була поширена перелогова система землеробства. Ділянку землі засівали протягом декількох років, а після її виснаження переходили на іншу. Для обробітку землі використовували соху із залізним наконечником — лемешем.

Поряд із землеробством значне місце в господарстві східних слов’ян посідало скотарство. Вони розводили коней, велику рогату худобу, свиней, кіз, овець, свійську птицю.

Слов’яни також займалися рибальством і полюванням. Навколишні ліси, болота були багаті на звірів та птахів, а в річках водилося багато риби. Підсобну роль у господарстві відігравало бортництво (збирання меду диких бджіл).

Слов’яни активно торгували з населенням Подунав’я, Центральної Європи й Прибалтики, а згодом - з мешканцями римських провінцій та міст Північного Причорномор’я. У слов’янські землі за тих часів потрапляли посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вино, олія. Натомість вивозили хутро, мед, віск, шкури, зерно.

3. Поселення та житло. Слов’янські поселення розміщувалися переважно на пагорбах поблизу річок. Поселення були невеликими й часто не мали укріплень. Укріплені городища будували в тих районах, які часто зазнавали нападів кочівникі

4.Духовне життя давніх слов’ян

У ІІ половині I тис. вищим богом слов’яни почали вважати Перуна. Саме це, імовірно, мав на увазі візантійський історик Прокопій Кесарійський, коли писав, що анти й склавини «вважають, що тільки один бог — творець блискавок є володарем усього світу, і приносять йому в жертву биків та всіх інших тварин».