Перед фасадом Павловского дворца стоит памятник Павлу 1. Какому европейскому памятнику он подражает?​

Оценка реформ Петра I западниками и славянофилами

1. Введение.
Деятельность Петра до сих пор не имеет в общественном сознании одной твердо установленной оценки. На преобразования Петра смотрели разно его современники, смотрим разно и мы, люди XX и начала XXI в. Одни старались объяснить себе значение реформы для последующей русской жизни, другие занимались вопросом об отношении этой реформы к явлениям предшествовавшей эпохи, третьи судили личность и деятельность Петра I нравственной точки зрения.
Ведению историка подлежат, строго говоря, только две первые категории мнений, как исторические по своему существу. Знакомясь с ними, можно заметить, что эти мнения иногда резко противоречат друг другу. Происходят такие несогласия от многих причин: вo-первых, преобразования Петра, захватывая в большей или меньшей степени все стороны древнерусской жизни, представляют собой такой сложный исторический факт, что всестороннее понимание его трудно дается отдельному уму. Во-вторых, не все мнения о реформах Петра выхолят из одинаковых оснований. В то время как одни исследователи изучают время Петра с целью достичь объективного исторического вывода о его значении в развитии народной жизни, другие стремятся в преобразовательной деятельности начала XVIII в. найти оправдания тех или иных своих воззрений на современные общественные вопросы. Если первый прием изучения следует назвать научным, то второму всего приличнее название публицистического. В-третьих, общее развитие науки русской истории всегда оказывало и будет оказывать влияние на представления о Петре. Чем больше мы будем знать нашу историю, тем лучше мы будем понимать смысл преобразований. Нет сомнения, что мы находимся в лучшем положении, чем наши предки, и знаем больше, чем они, но наши потомки то же скажут и о нас. Мы откинули много прежних исторических заблуждений, но не имеем пpaвa сказать, что знаем безошибочно — наши потомки будут знать и больше, и лучше нас.
Деятельность Петра I уже обсуждали его современники. Их взгляды сменялись взглядами ближайшего потомства, судившего по преданию, понаслышке, а не поличным впечатлением. Затем место преданий заняли исторические документы. Петр стал предметом научного веления. Каждое поколение несло с собой свое особое мировоззрение и относилось к Петру по-своему.
Современники Петра считали его одного причиной и двигателем той новизны, какую вносили в жизнь его реформы. Эта новизна для одних была приятна, потому что они видели и ней осуществление своих желаний и симпатий, для других она была ужасным делом, ибо, как им казалось, подрывались основы старого быта, освященные старинным московским правоверием. Равнодушного отношения к реформам не было ни у кого, так как реформы задевали всех. Но не все одинаково резко выражали свои взгляды. Пылкая, смелая преданность Петру и его делу отличает многих его страшная ненависть слышится в отзывах о Петре у многих поборников старины. Первые доходят до того, что зовут Петра «земным богом», вторые не страшатся называть его антихристом. И те, и другие признают в Петре страшную силу и мощь. И ни те, ни другие не могут спокойно отнестись к нему. потому что находятся под влиянием его деятельности.1

2. Характеристика взглядов славянофилов и западников.
Западничество и славянофильство составляют главный фокус, вокруг которого и по отношению к которому оформился идеологический горизонт эпохи 1840—1860 гг., сыгравший решающую роль в формировании русского национального сознания и определивший дальнейшие судьбы русской интеллигенции.
Классическое западничество выросло на почве европеизма — умонастроения значительной части интеллигенции, имевшего более чем двухсотлетнюю традицию. В XVIII в. период усвоения плодов западноевропейской цивилизации одновременно совпал с эпохой индивидуализации и рационализации, иными словами, с эпохой становления индивидуализма, отчуждения личности от общества, секуляризации культуры.
Большую роль в развитии европеизма в России, то есть в процессе усвоения плодов европейск

Старода́вній Рим (лат. Roma antiqua, також Древній Рим, старожитній, античний Рим) — одна з цивілізаційДавнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста — Риму (лат. Roma), яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника — Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Апенінському півострові ще в Х столітті до н. е.. Центр Риму сформувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Палатином і Квіріналом. Розміщена вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу.[1]

За століття свого існування, давньоримська цивілізація змінювалася від монархії до олігархічної республіки, а потім — до все в більшій мірі автократичної імперії. Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усім Середземномор'ям. Вершини своєї могутності Стародавній Рим досяг у ІІ столітті н. е., коли під його контролем опинилися території від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні та від Вірменії на сході до Португалії на заході.

У 395 р. Римська імперія розділилася на дві частини — західну та східну. Уражена внутрішньою нестабільністю та атакована різними мігруючими народами, західна частина імперії, що включала Іспанію, Галлію, Британію таІталію, розпалася на незалежні королівства у V столітті Східна частина імперії, яка управлялась Константинополемі включала Грецію, Анатолію, Сирію та Єгипет, вижила в цій кризі і, незважаючи на втрату Сирії та Єгипту, завойованих арабами, відновилася та проіснувала ще тисячу років, але врешті-решт її залишки були анексовані турецькою Османською імперією. Цю східну, християнську, середньовічну стадію існування Римської імперії історики зазвичай називають Візантійською імперією.

Певний вплив на становлення давньоримської цивілізації мала культура етрусків і давніх греків. У етрусків римляни запозичили більшість букв свого алфавіту, деякі прийоми будівництва, ряд обрядів (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму — бронзова статуя вовчиці — виконана етруським майстром. Етруською була і остання з царських династій. Грецький вплив на римську культуру був значним: вивчалася грецька філософія, література, знаннягрецької мови стає обов'язковим для грамотної людини, копіюються грецькі скульптури. Давньоримську цивілізацію разом із Давньою Грецією, як правило, об'єднують у поняття «класичної античності».

Стародавній Рим зробив великий внесок у розвиток права, військової справи, мистецтва, архітектури, технологій та мови у західноєвропейській цивілізації. Сучасному світові Стародавній Рим подарував римське право, деякі архітектурні форми та рішення (наприклад, хрестово-купольну систему) і безліч інших нововведень (наприклад, колісні водяні млини). Християнство як релігія народилося на території Римської імперії.

Офіційною мовою давньоримської держави була латина, релігія протягом більшої частини існування булаполітеїстична, неофіційним гербом імперії був золотий орел (лат. aquila), після прийняття християнства з'явилися лабаруми і хризма.