Тут вся інфа,яка може до
Объяснение:
Культура Київської Русі у другій половині XI - першій половині XIII ст.
Освіта. Розвиток наукових знань. У другій половині XI – першій половині XIII ст. на Русі продовжували існувати і розвиватися державні і церковні школи, приватне навчання. "Наука книжна" – було не звичайним оволодінням письмом, а освоєння тодішніх наукових знань. Літописець стверджував, що "той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами".
У державних школах навчалися діти найближчого оточення князя з метою виховання грамотних державних діячів. Церковні школи готували паламарів і священиків.
Провідним освітнім центром Русі був Софіївський собор, при якому продовжувала діяти школа, заснована Ярославом Мудрим. У 1068 р. дочка князя Всеволода Ярославича Янка заснувала при Андріївському монастирі школу для дівчат, у той час як у Західній Європі жінки взагалі не отримували освіти. За свідченням літописів, розвинутим було і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський одержав освіту в невеличкому містечку Курськ, навчаючись в "єдиного вчителя".
Існуючі історичні джерела засвідчують широке поширення освіти серед населення Русі. Свідченням цього є берестяні грамоти, що найдені переважно у північних містах Русі (у Новгороді їх знайдено вже понад 1000), графіті на стінах культових споруд (найбільш цінними є на стінах Софіївського собору), написи на ремісничих виробах, предмети для письма.
Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, яких було багато на Русі (в Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі. Володимирі тощо). Але найперша і найбільш значна містилась у Софії Київській. За підрахунками вчених, книжний фонд Русі складав щонайменше 130-140 тис. томів. Існували бібліотеки, як правило, при соборах, монастирях, княжих палатах. Не мало було і приватних книгозбірень.
Для поширення книг діяли центри по переписуванню книг (скрипторії) у Києві, Новгороді, Галичі, Чернігові, Володимирі-Волинському, Переяславі, Ростові інших містах.
Повсюдна потреба в книгах породила на Русі своєрідну галузь ремесла. Крім книгописців і палітурників, тут були редактори, перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри.
У ХІ-ХІІІ ст., як свідчать візантійські джерела, за одну книгу можна було купити великий міський будинок або 12 га землі. Напевно, не менш цінною була книга і на Русі.
У давньоруських школах і бібліотеках виховалося багато видатних літописців і літераторів, богословів і філософів, публіцистів. Імена окремих з них за умов, коли авторству не надавалося такого значення, як пізніше, дивом збереглися до наших днів. До них належать літописці Никон Великий, Нестор, Сильвестр, митрополити – Ілларіон і Клим Смолятич, єпископ Кирило Туровський, Данило Заточник та ін.
Хоча у Київській Русі, як і всій Європі, не існувало такої галузі діяльності людини як наука, нагальні потреби життя вимагали розвитку достовірних і точних наукових знань. Як правило, вони передавалися усно як професійні секрет з покоління у покоління спеціалістами з певних ремісничих спеціальностей. Металургія, ковальська і ювелірна справи потребували знань з металознавства. Для виготовлення скла, емалей та інших штучних матеріалів слід було знати їх хімічні властивості. Щоб здійснити паломництво до святих місць, потрібні були знання з географії. Без знань математики неможливо звести будівлю чи вести торгівельні операції. Так, цегла і декоративна керамічна плитка виготовлялися за певними стандартами. Майстри знали і користувалися числом ПІ. Знання з астрономії давали можливість орієнтуватися у просторі, передбачати природні явища, вести літочислення.
Але знання бралися і з книг. Як правило, це були перекладні книги античних, візантійських, арабських, західноєвропейських авторів з різних галузей знань: історії, географії, філософії, біології, математики тощо. Найбільш популярними на Русі були: "Хроніка" Георгія Амартола, яка охоплювала опис історичних подій від створення світу до 842 р.; "Джерело знань" Іоанна Дамаскіна; "Шестоднев" Іоанна, болгарського екзарха, у якій подані тлумачення біблійної розповіді про шість днів створення світу Богом; "Фізіолог" невідомого автора, що містив розповіді про реальних і казкових (сирена, фенікс) звірів тощо. У творі Козьми Індікоплова "Християнська топографія" розповідалося, що земля – чотирикутник, оточений океаном; центром землі вважався Єрусалим. Поєднання реальної і вигаданої інформації було особливістю тогочасних наукових знань.
Важливу і більш-менш достовірну інформацію з географії Близького Сходу містить "Ходіння" ігумена Дмитра, який відвідав Палестину близько 1107 р. Він подав детальний опис Єрусалима та його святих місць. "Ходіння" для багатьох поколінь прочан стало справжнім путівником у Святу Землю.
У писемних джерелах збереглися відомості про діяльність лікарів, зокрема ченця Києво-Печерського монастиря Агапіта. У 1076 р. Святославу Ярославичу навіть була зроблена хірургічна операція по видаленню пухлини на шиї. А онука Володимира Мономаха Євпраксія написала медичний трактат "Мазі".
ответ:
объяснение:
сегодня постараемся составить краткое повествование о народе коми, которого уходит глубоко в века. о республике коми думаю все слышали — это коренное население указанного автономного образования. коми живут также в архангельской, свердловской, мурманской, омской, тюменской областях, ненецком, ямало-ненецком и ханты-мансийском автономных округах. коми (самоназвание), коми морт («коми человек»), коми войтыр («коми народ»). в царской россии именовались зырянами, теперь это название считается устаревшим. природно- условия территории коми края в целом достаточно пригодны для проживания человека, об этом свидетельствует его появление здесь еще в палеолите. выделяют несколько этнографических групп среди народа коми — вымичи, верхневычегорцы, печорцы, ижемцы, удорцы, сысольцы. коми язык относится к финской ветви финно-угорских языков уральской языковой семьи. коми с одной стороны в наибольшей степени усвоили культуру, что произошло уже достаточно рано, но с другой стороны, им удалось сберечь древние традиции, имеющие финно-угорские корни, и сохранить свой язык. и вовсе не случайно, что очередной международный конгресс финно-угроведов, прошёл в сыктывкаре, столице республики коми, ещё в 1985 году, при «старой системе». это был первый случай, когда у целой большой международной группы появилась возможность изучить поближе мир восточных финно-угров — пусть даже поверхностно
