1648 – 1657 рр. національно-визвольна війна українського народу на чолі з Б.Хмельницьким проти польського панування
1648 р., січень захоплення козаками Б. Хмельницького Запорозької Січі. Початок Національно-визвольної війни
1648 р., лютий-березень Угода Б. Хмельницького з Кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову до у війні проти Речі Посполитої
1648 р., 5-6 травня битва під Жовтими Водами, перша битва Національно-визвольної війни. Перемога козацько-турецьких військ над військами Речі Посполитої
1648 р., 16 травня битва під Корсунем. Перемога козацько-турецьких військ над військами Речі Посполитої
1648 р.,23 вересня битва під Пилявцями на Волині, де до козаків приєдналися повсталі українські та білоруські селяни. Перемога козаків і нищівна поразка 60-тисячного польського війська під командуванням Заславського, Остророга і Конецпольського («перини», «латини» і «дитини» за висловом Хмельницького). Ця перемога відкрила українському війську шлях у Галичину
1648 р., жовтень облога козаками Б. Хмельницького разом із татарами Львова і Замостя
1648 р., грудень козацьке військо Богдана Хмельницького урочисто вступило до Києва, де гетьмана вітали як українського Мойсея, який виведе українців з польського полону як колись пророк Мойсей вивив євреїв з єгипетського полону. Саме в грудні 1648 р. Б. Хмельницький оголосив, що його метою є творення незалежної козацької держави, а не лише помста за трагедію особистого життя
1649 р., липень-серпень козацькі війська оточили частину польських військ на чолі з магнатом Яремою Вишневецьким у фортеці Збараж
1649 р., липень битва під Лоєвим, у якій козацькі війська на чолі з полковником М. Кричевським зупинили литовські війська Я. Радзивілла. Сам М. Кричевський загинув під час битви. Ф хоча литовці здобули перемогу, через великі втрати вони вимушені були зупинити свій наступ в Україну 1649 р., 15 серпня під м. Зборів відбулася битва козаків з головними частинами польської армії на чолі з королем Яном Казимиром. Козаки практично здолали поляків, але союзники козаків – татари – вимагали, щоб Б. Хмельницький заключив мирний договір з полякам. У результаті між козаками і поляками був підписаний Зборівський мирний договір
1649 р.,18 серпня Зборівський мирний договір між козаками і поляками, за яким під владу козаків переходила Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина, а козацький реєстр збільшувався до 40 тис. козаків
1650 р., серпень-вересень козацька армія під командуванням Б. Хмельницького й загони кримських татар захопили столицю Молдови Ясси. Це був перший молдавський похід козаків Б. Хмельницького
1651 р., лютий поляки, порушивши Зборівський мир, напали на м. Красне. У цьому бою загинув брацлавський полковник Данило Нечай, а наступ польських військ гетьмана Калиновського був зупинений поблизу Вінниці загонами Івана Богуна
1651 р., 28 червня битва під Берестечком, найбільша битва війни (разом близько 300 тисяч вояків). У вирішальний момент козаків зрадили татари, що залишили поле битви і захопили в полон гетьмана Б. Хмельницького. Врятувати оточені українські війська вдалося талантом Івана Богуна, який вивів частину козаків з оточення. Це була перша поразка козацьких військ у національно-визвольній війні
1651 р., липень друга битва під Лоєвим, під час якої козацькі війська на чолі з полковником М. Небабою були розбиті литовськими військами Я. Радзивілла. М. Небаба загинув у бою
1651 р., 28 вересня Білоцерківський договір між поляками та козаками, згідно з яким під владою козаків залишалася лише Київщина, а реєстр скорочувався до 20 тис.
1652 р.,травень битва під Батогом, у якій козаки знову одержують перемогу над поляками. Ця перемога призвела до відновлення території козацької держави, зміцнення її військового і політичного становища
1653 р., серпень-вересень Молдавський похід (Сучавська кампанія) сина Богдана Хмельницького Тимоша Хмельницького, під час якого він загинув у сутичці з молдавськими військами
1653 р., осінь облога козаками польської армії у м. Жванець. Козаків раптово знову зрадили татари, які таємно уклали сепаратний мир з поляками, підписавши в грудні 1653 р. Кам’янецьку угоду на вигідних для себе умовах
1653 р., 1 жовтня московський Земський собор вирішив прийняти Військо Запорозьке під зверхність московського царя, тобто встановити протекторат над Україною
1654 р.,8 січня у м. Переяслав відбулася Переяславська козацька рада, на якій більшість козаків присягнули на вірність московському царю
1654 р., березень укладання Березневих статей - умов договору між Московським царством та козацькою державою. Держава Війська Запорозького приймала протекторат московського царя, залишаючись надалі окремою державою, зберігаючи свій політичний і соціальний устрій, власну адміністрацію, армію, фінанси. Реєстр збільшувався до 60 тис. козаків.
1655 р., січень перемога козацько-московських війська над поляками в битвах під Охматовим (Дрижипільська битва) та Городком
Працював у київському і луцькому судах, був намісником луцького старости. Згодом вступив до кварцяного війська Речі Посполитої, де потім став ротмістром. На початку Хмельниччини брав участь у битві під Жовтими водами (1648) на боці польських військ. У ході битви потрапив до татарського полону, але був викуплений гетьманом Богданом Хмельницьким. Після переходу на бік козаків-повстанців працював особистим писарем гетьмана, а в 1650 отримав посаду військового генерального писаря. Сформував і очолив козацький уряд при гетьмані — Генеральну військову канцелярію.
Брав участь у воєнних операціях при Пилявцях (1648), під Збаражем та Зборовом (1649), Берестечком (1651), Батогом (1652), Жванцем (1653), Охматовом та Львовом (1655)[2]. Займався розробкою та був присутнім при укладанні Зборівського, Білоцерківського та Переяславського договорів[2]. У квітні 1657 року при тяжкохворому гетьманові та після смерті Хмельницького став регентом при його малолітньому синові — гетьманові Юрієві. 26 серпня того ж року обраний на Чигиринській раді новим гетьманом до часу повноліття Юрія, а 26 жовтня знову переобраний гетьманом на загальновійськовій раді в Корсуні[2]. Вступив у конфлікт із Запорозькою Січчю та Полтавським полком, який вилився у заколот під проводом Мартина Пушкаря і Якова Барабаша. Як і опоненти, намагався, залучити на свій бік московський уряд.
