Характерні риси розвитку Польщі між воєнний період​

Правління ярославичів. повстання киян у 1068-1069 рр.згідно з батьківським заповітом, після смерті ярослава  мудрого старший влади у державі син ізяслав у 1054 р. посів київський престол, святослав отримав чернігівську землю, всеволод -переяславську, ігор і в'ячеслав - відповідно володимир-волинський і смоленськ. так починає утверджуватися удільна система володіння руськими землями. слабкість великокнязівської влади виявилася одразу ж, бо святослав і всеволод відмовлялися визнавати старшого брата володарем русько держави. не маючи сил протистояти їхньом; опору, ізяслав у цьому ж 1054 р. погодився ні спільне з братами іння руссю. так виниі тріумвірат ярославичів на чолі з ізяславом який правив країною майже 20 років. нова формі правління засвідчила послаблення центрально влади й посилення політичних центрів на міс цях. на основі традиційного територіальноп ядра русі - руської землі починають формува тися три князівства - київське, чернігівське і переяславське. старші брати порушили заповіт. спочатк; вони обмежили участь у державному житті мо лодших братів ігоря та в'ячеслава, а після їхньої смерті прибрали до рук їхні володіння несправедливо обділені родини молодших ярославичів затаїли образу і згодом почали активи; боротьбу за владу. вони та інші князі-сироти котрих позбавляли уділів, дістали назву ізгої. кожен із братів ярославичів прагнув насамперед задовольнити власні інтереси, мало дбаючи про державні справи. бояри не змогли своєчасно оці нити й загрози з боку половців (кипчаків) - войовничих кочівників, котрі потіснили печенігії і з'явилися на південних рубежах русі. улітку 1068 р. половці напали на русь. у битв на р. альті ізяслав, святослав і всеволод зазнали нищівної поразки. безпорадність яро славичів у захисті краю викликала гострі невдоволення киян. вони зібралися на віче і звернулися до великого князя з вимогою да ти зброю й коней для боротьби з половцями оскільки той відмовився, 15 вересня розпоча лося повстання. загони городян рушили до цен тру міста. перелякавшись, ізяслав і всеволо^ втекли, а кияни, звільнивши ув'язненого полоцького князя всеслава, проголосили його великим князем. однак новий володар русі не спромігся н зміцнити центральну владу, ні зберегти її зг собою. коли наступного року ізяслав підійшов з військом польського короля, всеслав утік до полоцька. кияни зібрали віче і, визнаючи свою провину, запросили ; святослава й всеволода на великокнязівський стіл. брати запропонували зайняти його ізяславу. той погодився, але поперед себе направив £о києва сина мстислава, котрий стратив 70 зачинщиків повстання, а шших осліпив. у травні 1069 р. до столиці вступив сам ізяслав; тріумвірат поновився.

У II ст. Римська імперія досягла кульмінації розвитку. На початку століття правив імператор Трояк (98-117), під час правління якого зовнішня політика стала наступальною.

Особливо небезпечним для Риму було Дакійське царство. 101р. царя Дакії Децебал а було розбито і він був змушений укласти мир. До римлян переходила частина території Дакії, а 105 р. розпочалась нова війна, що закінчилась у 106 р. приєднанням до Риму всієї Дакії.

Данія - область, яка займала територію Трансільванії, Малої Валахії, частину Великої Валахи та Вакату, отримала назву від імені дакійських племен, що жили там. Даки - група північно-фракійських племен. Уперше про Дакію згадує Юстин при описанні їх війни з бастарнами. Усередині І ст. до н. е. ватажок одного з дакійських племен - Буребіста - об'єднав майже всю Дакію і створив велику армію. Він загрожував навіть римським володінням на південь від Дунаю. У44 р. до н.е. племінне об'єднання даків розпалося. У І ст. до н.е. й у І ст. н. е. римляни, скориставшись міжусобною боротьбою дакійських племен, здійснили кілька походів на північ від Дунаю з метою завоювання Данії. Найбільшого розквіту країна зазнала за часів Децебала (87-106рр. н.е.), який зумів об'єднати даків, створивши могутню державу, здатну тривалий час протидіяти римлянам. Тільки в результаті двох походів Траяна (101-102, 105-106 рр. н. е.) більшу частину Данії завоювали римляни й у 106 р. держава Даків стала римською провінцією. Повстання дакійських племен проти панування римлян (189-161, 181-192рр. та ін.) послабили владу римських імператорів у Данії. У274р. її завоювали готи, а на початку IV ст. - гуни. До V ст. Данію заселили слов'янські племена, які мали значний вплив на місцеве населення.

Завоювання Данії мало певне стратегічне й економічне значення. Було зміцнено римський вплив у Боспорському царстві. Римляни позбулися небезпечного сусіда і отримали зручний плацдарм для того, щоб відбивати напади з північного сходу. Після закінчення Дакійської війни значна увага приділялася укріпленню кордонів. Траян наказав збудувати систему прикордонних укріплень, що сполучалися між собою шляхами. На лінії кордону викопували рови і робили насипи. Таким чином створювався бар'єр, що мав перешкоджати можливому наступу варварів.

Незабаром посилилася римська агресія і на сході. 106 р. було приєднане Набатейське царство в Аравії, а через кілька років розпочалася війна з Парфією.