Галицко-Волынское княжество - государство, образованное в Юго-Западной Руси в конце XII - середине XIV веков.
Территория Галицко-Волынского княжества простиралась к югу от реки Западный Буг и его притоков, достигала течения рек Вепра, Вислока, Сан и Стрый на западе и юго-западе, ограничивалась верховьями Прута и средним течением Днестра на юге и реки Случь на востоке. Княжество имело границы на западе с Польшей и Венгрией, на севере - с Великим княжеством Литовским, на востоке - с Киевским княжеством, на юге - с Диким полем.
Давньоримська релігія — одна з політеїстичних систем рабовласницького суспільства з пережитками релігійних уявлень епохи родового ладу. Основною ланкою господарювання римської громади було хліборобство. Тому для давньоримської релігії характерна віра в духів — покровителів природи, сільського життя і хліборобства.
Патріархальність життя зумовила також особливу шану та обожнювання душ предків як покровителів домашнього вогнища — ларів, пенатів та ін. У культі дерев, землі, каміння, деяких тварин відбито риси фетишизму й тотемізму.
Поступово з маси дрібних божків, які уособлювали сили природи і вважалися покровителями тих чи тих явищ дійсності, релігійна свідомість стародавніх римлян стала виділяти окремих головних богів.
До цього періоду належить і виникнення численних міфів про богів. Римська міфологія зазнала величезного впливу грецької міфології.
З утворенням класів і держави боги давньоримської релігії (їх було близько 30) стали загальнодержавними, не пов’язаними з певною територією. Оформлення пантеону було насамперед справою вельможних та жерців.
Поряд з такими богами, як Юпітер і Марс, що ставали дедалі могутнішими, існувало безліч менших богів, духів, котрі опікувалися окремими життєвими чи господарськими справами.