берилген матинди пайдалана отырып округтик приказдардын миндеттерин саяси экономикалык алеуметтик миндеттерин аныктаныз

Алексе́й Петро́вич Антро́пов (1716—1795) — русский живописец, декоратор-монументалист, представитель стиля барокко, один из первых в стране художников, начавших писать светские портреты.

Алексей Антропов родился 14 (25) марта 1716 года в Санкт-Петербурге, в семье чиновника — отец художника служил в Канцелярии от строений. С 1732 года Алексей также учился в Канцелярии от строений в Петербурге у своего родственника А. М. Матвеева, у Л. Каравака, М. А. Захарова, И. Я. Вишнякова, с 1739 года работал там же в «живописной команде» у И. Я. Вишнякова.

В 1742 году Антропов участвует, в качестве художника, в коронационных торжествах императрицы Елизаветы в Москве. В Петербурге он пишет картины для триумфальных ворот в Аничковой слободе; участвует в росписях плафона и создании икон для Зимнего дворца, под руководством Дж. Валериани работает в Летнем дворце, в Царском Селе, в Петергофе, Аничковом дворце. Под началом Валериани и Перезинотти Антропов создаёт декорации для Оперного дома.

В 1752 году он получает самостоятельный заказ на «письмо икон в куполе и прочих местах нового храма Андрея Первозванного», только что построенного в Киеве архитектором Мичуриным по проекту Растрелли. Наиболее значительна из его росписей собора монументальная «Тайная вечеря» — запрестольный алтарный образ.

Алексей Антропов имел собственную художественную студию, в которой, в частности, работал М. Л. Колокольников.

В 1750-х годах Антропов берет уроки у Пьетро Ротари.[1]

Из Киева художник отправился в Москву, где расписал два плафона для Головинского дворца на Яузе. Здесь он знакомится с меценатом И. И. Шуваловым, куратором созданного в 1755 году Московского университета. Шувалов приглашает художника преподавать на создаваемом факультете искусства, а до его основания — зачисляет в университет на должность «живописного мастера». Однако в Москве у Антропова нет постоянной работы, и он возвращается в Петербург и с Шувалова получает место надзирателя за живописцами и иконописцами при Синоде, с обязательством взять учеников и «обучать их не скрыто искусному живописному, иконописному и финифтяному мастерству». В доме Антропова поселились ученики с Украины, одним из которых был Дмитрий Левицкий. Учеником Антропова также был русский художник П. С. Дрождин.

В 1760 году Антропов аттестован как «мастер». В 1762—1763 годах художник принимал участие в оформлении коронационных торжеств Екатерины II в Москве. В Петербурге у Антропова была частная школа.[2] В 1789 году Антропов передал свой дом Приказу Общественного призрения для устройства в нём народного училища.

Найважливішою причиною виникнення держави були, насамперед, сприятливі природні умови для життя людини, українська родюча земля, помірний клімат, наявність рік і морів, географічне розташування у центрі Європи, на перехресті міграційних і торговельних шляхів, поєднання широких полів і лісу.

Наступною причиною державотворення було виникнення самого давньоукраїнського етносу - автохтонного населення з сильним генотипом, що сформувався саме на цій землі в результаті численних етнічних оновлень і перетворень. Не випадково М.Грушевський вважав, що саме слов’янські племена антів, які залучили до об’єднання залишки скіфів і сарматів, стали генетичним корінням українського народу. Таким чином український етнос сформувався в 4-7 ст. н.е. в часи існування Антського союзу.

Крім того, швидке виникнення найбільшої у Європі держави і динамічний її розвиток були би просто неможливі без багатого державотворчого досвіду і традицій, які зберігалися в пам’яті народу. Мається на увазі Велика Скіфія, Боспорське царство, Антська держава, Готський племінний союз тощо. Сучасний науковець О.Палій таким чином говорить про роль скіфів на нашій землі: «Могутній племінний союз скіфів дозрів до рівня державності уже до середини І тисячоліття до н.е., об’єднавши в тому числі і праслов’ян. Таким чином, значно раніше, ніж у більшості регіонів Європи, в Україні створилися умови для державного життя та об’єднання в межах держави Великої Скіфії майже всієї території України»[1].

Російська історіографія наукову концепцію етногенезу європейських народів, основою якої є твердження про те, що саме народ є основним суб’єктом історії, на основі його самоорганізації і виникли сучасні держави. В Кремлі досі дотримуються «норманської теорії», згідно з якою саме Рюриковичів утворили Новгородську, Київську і Московську держави. Звідси робиться політичний висновок: одна династія – одна держава, що, на думку росіян, виправдовую їх агресивну політику підкорення сусідніх народів.