Хандықтың біртұтас бірлігін және оның шекараларының қауіпсіздігін қамтамасыз ету мақсатымен Тәуке хан күшті де ықпалды сыртқы саясат жүргізді. Сөйтіп ол қырғыздармен және қарақалпақтармен әскери одақ құруға қол жеткізді. Бұл шараның арқасында Қазақ хандығының аумағына Жоңғар қалмақтарының шабуыл жасауынан төнген қатерді тоқтатудың сәті түсті.
Тәуке ханның бүкіл қызметі көрші халықтармен тату-тәтті, жақсы қарым-қатынас орнатуға және Қазақ жерін сыртқы жаулардан қорғауға бағытталды. Оның осы мақсатпен Ресейге және Орта Азия хандықтарына бірнеше рет елшілер жібергені жақсы мәлім. Оларға жүктелген міндет сыртқы жауларға қарсы күресу үшін әскери одақ құрып қайту болды.
Объяснение:
Чернігово-Сіверське князівство — територія у Давній Русі по річці Десні, її притоках та у верхів'ях Оки. Населення становили сіверяни, радимичі та в'ятичі.
У Чернігово-Сіверському князівстві було 2 князівства: Чернігівське та Новгород-Сіверське. Формально князі Новгород-Сіверського князівства підпорядковувалися Чернігову, а фактично проводили самостійну політику. Деякий час Чернігівським князівством правив Володимир Мономах, але за ухвалою Любецького з'їзду (1097 рік) воно та Новгород-Сіверське князівство дісталося Олегові та його нащадкам Ольговичам. Саме тоді з'явилося Чернігово-Сіверське князівство, яке було розділене на 3 уділи (Новгород-Сіверський, Чернігівський та Муромо-Рязанський).
Чернігово-Сіверські князі воювали, особливо, у другій половині ХІІ століття, з половцями. Один з їх походів на чолі з князем Ігорем Святославичем на половців у 1185 році оспіваний у «Слові о полку Ігоровім». 18 жовтня 1239 монголи на чолі з Батиєм захопили князівство. Князівство, розділене на низку уділів, на довгий час потрапило у безпосередню залежність від Золотої Орди.
У 1355—1356 роках Чернігово-Сіверське князівство було звільнене від влади Золотої Орди литовсько-руськими військами під керівництвом литовського князя Ольгерда Гедиміновича. Відомо, що в Чернігові був удільним князем Роман Михайлович (імовірно, з руської династії), а у Новгород-Сіверському син Ольгерда Гедиміновича князь Корибут-Дмитр.
У 1450-х роках Великий князь Литовський Олександр Казимирович надає Новгород-Сіверську землю «для годування» князю-московиту Шемячичу Івану Дмитровичу, який попросив політичного притулку в Литві, тому що ворогував із великим князем Московським Іваном ІІІ. Згодом у 1496 році Великий князь Литовський надає також Чернігів «для годування» князю-московиту. Але вже 1500 року цей князь, вчинивши державну зраду, разом з іншими сіверськими князями-емігрантами з Московії, переходить на державну службу до московського князя Івана III, що спровокувало чергову московсько-литовську війну. У квітні 1500 року Чернігів та Новгород-Сіверський було окуповано московськими військами. За мирним договором 1503 р. всі сіверські міста відійшли до Московської держави.
Лише в 1618 році, згідно з Деулінським перемир'ям, Чернігово-Сіверські землі повернуто Речі Посполитій, а Чернігів став центром Чернігівського воєводства.
