анырайская битва: конец 20-х годов xviii века ознаменовался в казахстана цепью блестящих побед казахов над джунгарами. в немалой степени этому способствовали вспыхнувшие в джунгарии в 1727 году внутренние междоусобицы и начавшаяся джунгаро-цинская война. загадочная смерть хунтайжи цевана-рабдана стала началом нового витка борьбы за власть. претенденты на ханский престол, позабыв о приоритетах государства, с оружием в руках вступают в спор за право наследования верховной власти. однако в это время, в 1729 году, джунгарское ханство подверглось внезапному нашествию со стороны цинской империи, и ойратским нойонам пришлось резко перебросить свои воинские дружины с западных рубежей на восточные.
начавшимися в джунгарии междоусобицами решили воспользоваться казахи, с целью нанести последний сокрушительный удар по давнему противнику. в 1729 году в 120 км к югу от в местности аныракай произошло одно из самых крупных и последних сражений.
аныракайские горы и озеро алаколь (ит-ичпес) были важными стратегическими пунктами во всей отечественной войне 1723 -1730 годов. отсюда для казахских ополченцев должно было начаться освобождение районов семиречья, отсюда по реке чу был выход к сарысу и горам улытау. из этой местности казахские отряды могли уходить к каркаралинским горам. создавалась возможность для дальнейшего освобождения казахских земель от джунгарского нашествия.
булантинское сражение : в 1723 году хан джунгарского ханства цэван-рабдан совершил успешные набеги на казахские земли, результатом которых стал переход под джунгарский контроль обширных территорий семиречья, установление джунгарами контроля над ташкентом и туркестаном. в вассальную зависимость от джунгар перешли также ходжент и самарканд[2]. в 1725 году джунгары разгромили каракалпаков. в 1727 году цэван-рабдан умер и власть унаследовал галдан-цэрэн.
в 1726 году в местности ордабасы состоялся курултай казахских племен и родов. было принято решение о создании единого казахского ополчения. командование им было поручено хану младшего жуза абулхайр-хану. решено было дать джунгарам генеральное сражение и разгромить их. сражение произошло в 1728 году в междуречье рек буланты (байконыр) и билеуты (калмаккырган) в местности кара сыйыр. казахское ополчение заманило врага глубже в степь, затем, резко повернув назад, перешло в контратаку, нанося им удары с обоих флангов. казахами был нанесен сокрушительный удар: большинство джунгар погибли, многие попали в плен, лишь единицы спаслись бегством. однако на этом события не завершились. часть джунгарских всадников сумела прорваться к верхнему течению реки буланты. но и здесь их настигли отряды казахской кавалерии. и снова на пересеченной местности джунгары были разбиты, только отдельным группам удалось уйти в горы за майтобе и курайлы в сторону улытау. место сражения вошло в под названием «место гибели калмыков» (каз. қалмақ қырылған)[3][4][5]. в честь этого сражения река билеуты была переименована в калмаккырган.
Значний внесок у поширення гуманістичних ідей у Польщі зробив Філіп Каллімаха, який працював у Краківській академії. З Німеччини та Нідерландів, в основному через портовий Гданськ, на польські землі поширився вплив Реформації. Добру пам'ять у суспільстві залишила діяльність відомого німецького гуманіста Конрада Цельтиса - вихователя дітей короля Казимира Ягеллончика.
Після нетривалого занепаду, у 1400 р. відновила свою діяльність Краківська академія, яка поступово перетворилася на справжній науковий, навчальний та культурний центр, де відбувалося формування багатьох поколінь польської інтелектуальної еліти. Свого часу з ініціативи короля Владислава II Ягелло та його дружини Ядвіги був заснований спеціальний фонд для до академії, яка згодом дістала назву Ягеллонського університету. Найбільше уваги в навчальних планах цього закладу приділялося вивченню природничих наук, насамперед - математики й астрономії. Студенти вивчали також географію, теологію, філософію, право, граматику, риторику, поетику тощо.
В академії зародилася польська правова школа. Один із її представників ректор академії Павел Владкович зажив слави своїм виступом на церковному соборі в Констанці, де він захищав Яна Гуса. В академії під наглядом видатних астрономів Марціна Круля і Войцеха з Брудзьоеа у 1491-1495 рр. навчався Миколай Копернік (1473-1543). Своїм трактатом "Про обертання небесних сфер" М. Коперник здійснив справжню революцію в астрономії, довівши що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки. В академії було здійснено спробу розробити правила польської літературної мови, а Якуб Паркош написав перший трактат з орфографії. Інтерес до географії знайшов утілення у трактаті Мацея з Мехова "Про дві Сарматії". Хроніст Бернард Вановський намалював кілька великих карт Європи.
У Краківській академії розпочав свою творчу діяльність і Ян Длугош (1415-1480), наукова праця якого "Історія Польщі (Щорічники або хроніка славного Польського королівства)" вважається вершиною польської середньовічної історіографії. Автор використав документи, хроніки й свідчення безпосередніх учасників важливих подій, завдяки чому "Щорічники" й досі залишаються цінним джерелом при вивченні польської минувшини. Певного поширення набули історичні праці М. Бельського, М. Кромера, Л. Гурницького.
Важливу роль у розвитку освіти і культури відіграло виникнення друкарства. Перша в Польщі друкарня відкрилася 1474 р. у Кракові. Тут видавалася як релігійна, так і світська література, документи сейму, закони, у тому числі й польською мовою. Серед видань того періоду слід виокремити трактат "Меморіал про устрій Речі Посполитої" доктора права Яна Остророга (1436-1501) та працю Анджея Фрича-Моджевського (1503-1572) "Про виправлення Речі Посполитої". Згадані вчені були видатними теоретиками державного права й виступали послідовними прихильниками централізації і зміцнення Польщі. Бурхливий розквіт переживала література, найвизначнішими представниками якої були фундатори польської літературної мови - Миколай Рей і Ян Кохановський.
