Среди государств Европы, которые успешно боролись с набегами и вторжениями норманнов в IX веке, можно назвать англосаксонское королество Уэссекс и христианские государства севера Пиренейского полуострова. Уэссекский король Альфред Великий изгнал данов (датчан) со своей земли и заключил договор о том, что в Область Датского Права (территории будущей Англии, попавшие под власть норманнов) не будут включены уэссекские земли, а также Суссекс, Кент и часть Мерсийского королевства.
Среди государств Пиренейского полуострова, наиболее эффективно противостоявших норманнам, следует выделить Астурию, которая в правление короля Рамиро I нанесла несколько сокрушительных поражений скандинавам, которые отступили и предпочли напасть на мусульманские государства Испании.
Відносини дохристиянської Русі і Візантії так само, як і історія християнської Церкви в Київській Русі до 988 року, належать до найбільш цікавого пласту нашої історії. В деяких випадках відсутність достатньої інформації для ґрунтовного дослідження, зафіксованої очевидцями, не дозволяє із стовідсотковою впевненістю говорити про окремі історичні деталі. Наприклад, в нашому літописі питання існування християнства на Русі до володимирового хрещення серед істориків досі залишається на рівні припущень, а саме хрещення розділяється на п’ять не однакових за часом тривалості етапів. Проте одне ми знаємо достеменно – побожна Русь завжди була міцно пов’язана з Візантією, від якої черпала повною мірою християнську культуру і церковну традицію. Про це свідчить лист Візантійського імператора Михаїла VII Дуки (1073 – 1085) до київського князя Всеволода Ярославовича: «Навчають мене священні книги і достовірна історія про те, що наші держави мають один і той самий корінь… одне і те саме слово було розповсюджене божественними самовидцями котрі проголосили Слово Євангелія»
