Чому маленьким НІДЕРЛАНДАМ вдалося перемогти в боротьбі з могутньою ІСПАНСЬКОЮ державою? ​

Государство было уже единым. Но политическое объединение было отнюдь не равнозначно централизации. Князья многих из тех территорий, что вошли в состав единого государства, владели еще обломками своих прежних княжеств как вотчинами,
сохраняли частички своей былой власти. Феодалы из разных частей страны перемещаются, получают вотчины и поместья в новых местах. Постепенно складывается единый общерусский класс феодалов. К концу княжения Василия III осталось всего два удельных княжества. Принадлежали они младшим братьям Василия III: Юрию, владевшему Дмитровом и Звенигородом, и Андрею, в удел которого входили Старица в Тверской земле и Верея на юго-западе.
Бывшие удельные князья стали боярами великого князя. Они вошли в состав Боярской думы - сословного органа княжеско-боярской аристократии. Боярская дума ограничивала власть великого князя. Все важнейшие вопросы внутренней и внешней политики князь решал вместе с ней. В правительственных указах так и писали: ”Великий князь приказал, и бояре приговорили”.
Но в стране оставались значительные следы феодальной раздробленности. Потомки удельных князей - их называли бояре-княжата - сохранили свои земельные владения. В своих вотчинах они чувствовали себя полновластными правителями, имели дружины, устанавливали свои порядки и не всегда выполняли указания Москвы.
В 16 веке Московское правительство вело напряженную борьбу с сепаратизмом бояр-княжат за укрепление центральной власти. Эта внутренняя борьба осложнялась непрерывными войнами с соседними государствами. Как-то так)

Наприкінці XIV - на початку XV ст. у Чехії, яка входила до складу Священної Римської імперії, у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин та національним гнобленням з боку німецьких колоністів у політичному й економічному житті країни загострились класові та національні суперечності. Загальне невдоволення чехів викликала привілейована католицька церква - найбільший землевласнику країні. Обурення чехів виявилося в гуситському русі- антифеодальному, національно-визвольному й антикатолицькому, ідейним натхненником якого був Ян Гус, професор Празького університету.

Спалення Яна Гуса 1415 р. у Констанці за рішенням церковного собору як єретика спричинило вибух гніву чехів. На народних зібраннях проповідники закликали мечем боронити "правду Божу". 1419 р. ремісники і міські низи Праги розгромили католицькі церкви і будинки німецьких патриціїв та вигнали їх з міського магістрату. Те саме сталося й в інших містах. Претензії німецького імператора Сигізмунда І, якого чехи ненавиділи за спалення Яна Гуса, на чеський престол посилили в Чехії антинімецькі та антипапські виступи.

Чеські бюргери і рицарі утворювали крило чашників. Вони вимагали "дешевої" національної чеської церкви і причастя з чаші (звідси їхня назва), виступали за збереження феодального ладу. Опорою чашників була Прага, а ідеологами - університетські магістри.

Табір реакції (великі феодали, католицька церква і німецькі патриції) намагався зберегти свої привілеї за до організованих Папою Римським та імператором Сигізмундом І хрестових походів. Упродовж 1420-1431 рр. відбулося 5 хрестових походів проти гуситів (усі вони зазнали поразки). Армія гуситів, керована талановитим полководцем Яном Жижкою, швидко пересуваючись на возах у супроводі легкої артилерії, успішно громила важку рицарську кінноту.

З 1427 р. гусити здійснили кілька великих походів проти ворогів і дійшли до Балтики. Папа і Сигізмунд І, переконавшись, що зброєю рух гуситів не придушити, 1433 р. погодилися на помірковані умови чашників (Празькі статті). Останні, зрадивши таборитів, об'єднались з колишніми ворогами і 1434 р. під Ліпанами розгромили армію таборитів.

У гуситських війнах епізодично брали участь українці. Так, волинський князь Федір Острозький зі своїм загоном кілька років підтримував гуситів. У документах, що стосуються руху, є відомості про "русняків" із Львівщини і Закарпаття.