Після придушення козацьких повстань (кінець XVI — перша половина XVII століття) владі Речі Посполитої здалося, що вона остаточно підкорила українців, оскільки збройні виступи на деякий час припинилися. Навіть роки від 1638 до 1648 року отримали назву «десятиріччя золотого спокою». Проте в середині XVII століття становище українського народу під владою Речі Посполитої стало особливо важким. В Україні не було жодної соціальної верстви населення, яка б не зазнавала утисків у правах. Тому спокій, що запанував після повстань не був довготривалим, адже наявні протиріччя залишалися невирішеними.
Національно-визвольна боротьба українців проти панування Речі Посполитої була обумовлена об'єктивними передумовами і причинами, які мали соціально-економічний, релігійний та національний характер[6][7][8].
Объяснение:
Внешнюю политику Екатерины II можно условно разделить на следующие основные направления:
• Войны с Турцией
• Русско-шведская война 1788-1790 гг. как очередная попытка шведов взять реванш за Северную войну
• Разделы Речи Посполитой
• Отношения с другими странами Европы
• Отношения со странами и народами Средней Азии и Дальнего Востока
В XIX веке Российская и Британская империи как великие державы активно участвовали в европейской политике. Во второй половине XIX века острое российско-британское соперничество развернулось в Средней Азии, на Дальнем и Ближнем Востоке. В Крымской войне (1853—1856) Великобритания выступила против России в союзе с Османской империей, Францией и Сардинским королевством.
