отметьте положительные(+) и отрицательные (-) реформы Николая I

ответ:Людвіг ван Бетховен народився 16 грудня[7]. 1770 року у сім'ї придворних музикантів у м.Бонн. Батько, будучи обдарованою людиною (придворний музикант, викладав вокал, теорію музики та гру на клавесині), дуже невміло розвивав музичні здібності хлопчика.

Бетховен розпочав свою трудову діяльність професійного музиканта у дуже юному віці. В 1782 році (під час від'їзду Нефе) виконував обов'язки придворного органіста, а вже у тринадцять років Бетховена зарахували клавесиністом у придворний оркестр. З 1788 року Бетховен проводить ще й приватні уроки, адже на його юнацькі плечі «впав» тягар утримування родини. Та все ж більшу частину свого часу Бетховен присвячував творчості. Писав він досить повільно.

У пізній творчості Бетховена найбільше виділяється тяга до філософсько-піднятого відображення дійсності, поглибленого мислення

Після певної перерви у творчості в музиці Бетховена з'являється новий стиль. П'ять останніх фортепіанних сонат, дві сонати для віолончелі ор.102, «Багателі» ор.126, фуга для струнного квінтету, «33 варіації на вальс Діабеллі», Дев'ята симфонія, «Урочиста меса», п'ять квартетів. Глибина думки, рішуче, сміливе новаторство, характерні для всієї творчості Бетховена. Думка про Дев'яту симфонію зародилася ще в роки кризи, але за реалізацію композитор взявся лише у 1822 р.

Всі сонати Бетховена відрізняються одна від одної. Деколи композитор не дотримується традиційних тональних співвідношень.Єдина опера Бетховена — «Фіделіо» (1805–1814). Вона — одне з найзначніших явищ у музично-драматургійному мистецтві XIX ст.Фортепіанний спадок Бетховена також зберігає у собі 3 збірки багателей, понад 20 циклів варіацій, 4 рондо, близько 40 маленьких фортепіанних п'єс (вальси, лендлери, екосези, менуети). Перше місце серед цих творів займають варіації. Бетховен починав свою фортепіанну творчість з варіацій і ними ж закінчив її. Після сонати це була найулюбленіша із форм.

Объяснение:

XVII столетие названо современниками "бунташным веком". Это время крупных социальных движений: двух мощных крестьянских восстаний, целого ряда восстаний городских, а также церковного выступления, переросшего в социальное движение.

ПРИЧИНЫ ВЫСТУПЛЕНИЙ были разные.
"Соляной бунт" был вызван недовольством политикой правительства Б. И. Морозова; городские восстания в Пскове и Новгороде случились вследствие резкого повышения цен на хлеб; "медный бунт" вызвал финансовый кризис, а Соловецкое восстание - реформа патриарха Никона. Кульминацией же народных выступлений стало восстание под предводительством С. Т. Разина. Ни одно из выступлений не закончилось победой. В ходе борьбы за окончательную централизацию государства против местного суверенитета и местных вольностей правительство жестоко подавляло любое проявление вольнодумства - в экономической ли, социальной или религиозной сфере оно проявлялось.

Вслед за изданием Уложения 1649 года усилилась тенденция к самораскрепощению крестьян - стихийно и принимавшее порой угрожающее размеры бегство их на окраины: в Заволжье, Сибирь, на юг, в места казачьих поселений, возникших еще в 16 веке и теперь ставших центрами концентрации наиболее активных слоев несвободного населения.

В 50 - 60-х годах XVII века неудачные опыты казны, война России с Речью Посполитой за воссоединение Украины с Россией, усугубили назревавшее недовольство.

Проницательные современники ясно видели существенные черты нового. “Бунташный век” - такою оценку давали они своему времени. В самом начале этого века страну потрясла первая Крестьянская война, достигшая наивысшего подъема в 1606 - 1607 гг. , когда во главе восставших - крестьян, холопов, городской бедноты - встал Иван Исаевич Болотников. С большим трудом и немалым напряжением сил феодалы подавили это массовое народное движение. Однако за ним последовали: выступление, возглавленное монастырским крестьянином Балашом; волнения в войсках под Смоленском; более 20 городских восстаний, прокатившихся в середине века по всей стране, начиная от Москвы (1648 г.) ; восстания в Новгороде и Пскове (1650 г.) ; “медный бунт” (1662 г.) , местом действия которого вновь становится столица, и, наконец, Крестьянская война Степана Разина.