Липень 1919 р. Раднарком УСРР схвалив Положення про єдину трудову школу, за яким вводилося безплатне обов’язкове навчання дітей віком від 7 до 16 років.
Утім у зв’язку із падінням радянської влади реформа школи не відбулася.
Липень 1920 р. Народний комісаріат освіти УСРР повернувся до цього питання і видав постанову «Про запровадження в життя єдиної трудової школи».
Відмінялися всі типи шкільних закладів, які існували раніше.
Єдина трудова школа створювалася семирічною і поділялася на два ступені — перший (1—4 класи), другий (5—7 класи). Після закінчення школи можна було вступити до професійно-технічної школи чи технікуму. Наприкінці 1920 р. в Україні діяло 22 тис. шкіл з 2250 тис. учнів. Майже в половині шкіл навчання велось українською мовою.
Щоб ліквідувати потребу в педагогічних кадрах, в 1920 р. було відкрито 20 педагогічних інститутів, 48 педтехнікумів, близько сотні учительських курсів.
Ліквідовано автономію вищих навчальних закладів та закріплено за ними комісарів.
Наприкінці 1920 р. в Україні працювало 38 вищих навчальних закладів, де навчалося 57 тис. студентів.
Зі встановленням радянської влади в Україні велика увага приділялася ліквідації неписьменності серед населення. В Україні було створено республіканську комісію з боротьби з неписьменністю, яку очолив голова ВУЦВК І. Петровський.
1920 р. у вечірніх школах та гуртках лікнепу навчалося. 200 тис. осіб.
Якщо до революції в Україні налічувалося лише 27,9% письменних, то наприкінці 1920 р. — 51,9 %.
Більшовики здійснювали:
1) жорсткий контроль державних органів над діяльністю установ культури й освіти. Це вело до втрати творчої самостійності, ініціативи, пристосування;
2) поєднання навчання з комуністичним вихованням;
3) примусове реформування закладів культури і освіти, перетворення їх на державні;
4) народним масам прищеплювали комуністичні цінності, ідеологію та мораль;
5) почалися репресії проти діячів культури, багато з яких були змушені виїхати за кордон;
6) підтримку діячів пролетарської культури за класовою ознакою, а не за талантом.
За умов радянської влади
Під час вступу до вишів надавалася перевага молоді робітничо-селянського походження, для яких запроваджувалися підготовчі курси, а згодом — робітничі факультети.
Вступні іспити, а також плата за навчання скасовувалися. Університети перетворено на галузеві навчальні заклади. Українська академія наук продовжувала діяти, але її склад дещо змінився. Значна частина вчених-академіків опинилася в еміграції.
Объяснение:
Объяснение:
Найбільші скарби російської архітектури донесли до нашого часу Новгород Великий, Псков, Смоленськ, Владимир — стародавня столиця Володимиро-Суздальської Русі XII—XIII століть, Суздаль, Юр'єв-Польський, Ярославль, Ростов Великий, Углич, Кострома, Вологда, Муром, Гороховець, Солікамськ. Величезні художні цінності зберіг Санкт-Петербург з його величною архітектурою проспектів, палаців і передмість.
Літописи зберегли кілька імен знаменитих зодчих давнини: серед них майстер Петро, що склав епоху в архітектурі Новгорода XII століття; майстер Коров-Якович (XII століття); південно-російський майстер Милонег (XII століття); знаменитий Федір Кінь, який побудував грандіозний Смоленський кремль і стіни Білого міста в Москві (XVI століття); зодчі Барма і Посник, які створили Покровський собор (храм Василя Блаженного) на Красній площі.
Посляпетровська епоха дала цілу плеяду геніальних зодчих, художників і скульпторів, авторів чудових творів архітектури XVIII і XIX століть. Серед них: Растреллі, Дмитро Ухтомський, Зарудний, Бланк Карл Іванович Старов, Казаков, Баженов, Захаров, Россі Карл Іванович, Тома де Томон, Джакомо Кваренгі, Чарлз Камерон, Бове, Григор'єв, Доменіко Жилярді тощо
