Практически одновременно с завоеванием Италии Карл Великий вёл войну с саксонскими племенами. Это была самая продолжительная и ожесточенная война в его правление. С перерывами, прекращаясь и возобновляясь вновь, она продолжалась более тридцати лет — с 772 по 804 годы. Победить Карл смог, используя стратегию «разделяй и властвуй», используя внутренние конфликты саксов и привлекая их противников славян, которые наносили удары с востока, а также путём кровавого террора, истребляя и выжигая целые селения и области. Большую роль в покорении народа сыграла христианизация.
Взяття Константинополя стало не лише початком 30-річних завойовницьких походів султана, за які він отримав прізвисько “Завойовник”, а і початком народження нової імперії - Османської. Мехмед ІІ захопив рештки візантійських володінь, установив повне панування над православними державами Сербією, Боснією, Валахією.
Падінням Константинополя завершився цілий період у європейській історії. Християнська цивілізація втратила один зі своїх центрів. Це мало далекосяжні наслідки, особливо для регіону поширення православної гілки християнства. Його було переділено між Османською імперією і Річчю Посполитою.
