Бір орталыққа бағынған Цинь мемлекеті қалай құрылды? Цинь Ши Хуанди деген кім?

Ол қандай өзгерістер жасады?

Цинь империясының саяси құрлымын атаңыз?

​

Этруски были древней цивилизацией, которая существовала в 1 тысячелетии до нашей эры на Апеннинском полуострове. Они создали уникальную культуру, которая положила начало римской культуре.  

Религия:

Этруски были скорее язычниками, потому что они обожествляли природу, поклонялись пантеону богов, главным из которых был Тин – бог неба, и еще два – Уни и Минерва. Этруски делили небо на 16 областей, во главе каждой стояло божество.  

Кроме того, они были очень суеверными – верили в том, что боги покарать людей за неудачи и невнимательность, и слабому вниманию людей к богам. Просить прощения этркуски умели при жертвоприношения – главной большой жертвой был человек (чаще всего это были преступники или пленники, но и обычные люди тоже).  

Культура:

Памятники культуры относятся к концу 9-8 веков до нашей эры. Они создали этрусский язык, медицину, знали анатомию человека, разбирались в стоматологии, имели литературу, научные труды, использовали предметы роскоши, изготавливали керамические изделия, разработали даже особый стиль – импасто, делали сосуды – буккеро и так далее, делали изделия из бронзы.  

Религия и культура этрусков во многом похожа на культуру и религию греков и римлян. Конечно, есть особенности: в религии – 16 областей неба, а в культуре – их умения и открытия (анатомия, в частности). Но культура этрусков похожа на римскую – римляне много заимствовали, а именно они заимствовали инженерное искусство (тоже возводили арки), устраивали бои гладиаторов, гонялись на колесницах – этому положили начало этруски.  

Впровадження християнства як державної релігії. Князь Володимир Святий (980—1015 pp.)
Ставши великим князем, Володимир заходився послідовно приєднувати до Києва нові території. Вони втрачали племінні назви, натомість їх поступово починали називати землями за головним містом: Київська земля, Чернігівська земля, Переяславська земля, Новгородська земля тощо.
Протягом володарювання Володимир підкорив Києву велетенські території, встановивши кордони своєї держави вздовж Дністра, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни на заході, межиріччя Оки та Волги — на сході, Чудського, Ладозького та Онезького озер і фінської затоки — на півночі, Причорномор'я та Приазов'я — на півдні. З огляду на територіальний поділ і скасування місцевої племінної влади це вже була не намріяна, а цілком реальна імперія — найбільша держава тогочасної Європи.
Отже, за правління Володимира відбулася заміна родоплемінного поділу Київської Русі на територіальний.
Великі обшири держави Володимира свідчать, що важливу роль з-поміж заходів князя відігравали військові походи. Літопис і справді наводить їх чимало, датуючи, щоправда, переважно першими роками Володимирового князювання. Сучасні ж дослідники схиляються до думки, що тих походів мусило б бути значно більше й, очевидно, відбувалися вони впродовж усього правління князя Володимира.
На об'єднаних Володимиром землях мешкали різні племена й народи. Усі вони дотримувалися своїх споконвічних звичаїв і традицій, вірили у своїх богів, які здебільшого були різними навіть у споріднених племен, різнилися мовою, побутом, а найвіддаленіші — й життя. Зрозуміло, що за таких умов територіальна єдність держави, підтримувана лише силою зброї, була досить примарною. Щоби виплекати могутню імперію — а саме такий намір мав Володимир, він мусив поклопотатися про ідеологічне обґрунтування свого володарювання.
Крок Володимира видається значно послідовнішим, якщо зважати на глибокі корені християнського віровчення на руських землях. Щоб підтвердити давню належність слов'янських теренів до християнського світу, літописець, зокрема, навів легенду про подорож Дніпром учня Ісуса Христа — апостола Андрія Первозванного. Знання про віру в Христа слов'яни, предки українців, могли отримувати від сусідніх народів — греків Північного Причорномор'я, підкорених Римом, візантійців, готів, які вже були християнами, коли їхня держава утвердилася в Причорноморських степах. Важливим етапом поширення нової віри стала перша християнізація Русі за часів Аскольда. Позиції християнства зміцніли, коли київським князем став Ігор. Часи його правління відзначалися певною віротерпимістю. Наступниця Ігоря — княгиня Ольга, яка сама була християнкою, доклала багато зусиль задля поширення нової релігії. Отож, князь Володимир для такого важливого внутрішньополітичного заходу, яким було впровадження християнства як державної релігії, мав добре підготовлений ґрунт: традиції християнської віри на руських землях налічували вже кількасот років. Важливість цієї події добре усвідомлювали сучасники. Недарма про неї є стільки свідчень у літописах. У «Повісті минулих літ» уміщено, зокрема, легенду про вибір віри.
Під 986 р. літописець розповів про відвідини Києва волзькими болгарами «віри магометанської», «німцями з Риму» та іудеями. Володимир Святославич вислухав промови послів, але всім їм відмовив. Останнім з'явилося посольство з Візантії. Навіть після яскравої промови грецького «філософа» Володимир виявив витримку, сказавши: «Пожду ще трохи», бо «хотів він розізнати про всі віри».
Літописна легенда, точніше напівлегенда, як вважають сучасні історики, свідчить не стільки про вагання Володимира (він їх просто не мав, давно зробивши вибір на користь візантійського християнства), скільки про зваженість зовнішньої політики й тонку дипломатичну гру. Переговори, до яких, за літописом, вдався Володимир, мали продемонструвати вищість візантійського варіанту християнства над усіма іншими релігіями і тим підтвердити правильність Володимирового рішення, з одного боку, а з іншого — вказати візантійським володарям, що Візантія — не єдина країна, від якої Русь може сприйняти нову релігію.