Моңғол мемлекеті кандай бөліктерге бөлінд

Цари вели жизнь совсем не похожую на жизнь прочих царствующих особ, вершащих дела по своему личному почину и произволению; каждый закон для них был установлен предписаниями, касающимися не только приемов и официальных встреч, но и обыденного распорядка дня и приема пищи.

Были установлены определенные часы дня и ночи, в которые царь, в любом случае должен был совершать - и не то, что ему захочется, но то, что предписано. Например, рано утром, как только он проснулся, царь должен был брать присылаемую отовсюду почту, дабы мочь, таким образом, все рассудить и осуществить, точно зная все происходящее в царстве. Затем, умывшись и облачив тело в красивые одежды, с соответствующими регалиями, он должен был совершить жертвоприношение богам.

После этого, когда царь произведет гадание на внутренностях жертвенного тельца и найдет добрые предзнаменование, жрец-чтец зачитывает из священных книг подходящие советы и деяния самых выдающихся мужей, чтобы имеющий власть над всеми, только рассмотрев в уме лучшие решения, обращался к установленному решению частных вопросов. И не только было установлено определенное время, чтобы осуществлять приемы или производить суд, но также и, чтобы прогуливаться, омываться, спать с женой, да и вообще, вся жизнь царя была расписана.

Также у них был обычай питаться не грубою пищей, телятиной и гусятиной, вино же пили в ограниченном количестве, дабы не вызывать ненужного пресыщения или опьянения. Да и вообще, в том, что касается питания, казалось, будто бы не законодатель установил, а лучший из врачей, заботящийся о здоровье.

Відновленню життя на Правобережній Україні значну увагу приділяв Степан Куницький, якого Собеський затвердив гетьманом ще в 1683 році. За досить короткий час його гетьманства (1683-1684) були відновлені міста Корсунь, Богуслав, Мошни.

Гетьману Андрію Могилі було дозволено набирати полковників не з дворянського стану, як було досі, а серед козацької старшини. Відразу після цього на Правобережжі відродилося кілька козацьких полків - Білоцерківський (Фастівський), Брацлавський, Вінницький (Кальницький) і Корсунський.

Для гетьманської резиденції Могила обрав місто Немирів Вінницької області. Влітку 1687 призначив наказним гетьманом полковника М.Булига. Під час гетьманства Могили в 1686, 1687, 1689 роках за дорученням польського уряду складалися козацькі компутів (списки, реєстри).

Процес заселення цих земель очолили старі заслужені козаки Семен Палій, Захар Іскра, Самусь (Самійло Іванович) та Андрій Абазин. На відміну від своїх попередників, які спиралися переважно на військовий, авантюристичний елемент, вони вважали за краще осіле, хліборобське населенню. Декларовані пільги привертали сюди мешканців Лівобережжя, переселенців з інших районів Правобережжя, Галичини, вихідців з Білорусії і Молдавії.

На території, визначених польською владою, було створено чотири територіальні козацькі полки. На території полків влада належала полковникам, сотникам і іншим представникам адміністрації. На місцях поширювалися норми звичаєвого та козацького права. У містах і селах створювалися органи козацького самоврядування. Очолював козацьку адміністрацію наказний гетьман, якого призначав король. У 1689-1693 роках наказним гетьманом був Гришко, а його наступником став Самусь.

Козаки нових полків (2 тис. Яких були записані в реєстр) брали активну участь у війні з Туреччиною, за що отримували чималі гроші від польської влади. Зміцнення козацтва призвело до загострення конфлікту з шляхтою, що спалахнув в 1688 році. Але поки йшла війна з Туреччиною, верховна влада Речі Посполитої закривала на це очі.