Створення корабля-каравели лоціїї,кари берегових ліній астролябії приладу для місцезнаходження корабля

Рабов в то время называли "живым товаром".
Известно, что древние финикийцы почти не вели войн.

Приезжая в заморские страны, хитрые купцы заманивали детей на корабль,
предлагая в подарок различные вещи. Как только ребенок поднимался на борт,
корабль сразу же выходил в море. Где-нибудь в чужой далекой стране финикийцы
продавали мальчиков в рабство.

Также финикийцы торговали: пурпурной тканью, оливковым маслом, украшениями
(стеклянными бусами) , древесиной ценных пород (ливанский кедр) , финиками.. .

Трунова Татьяна Анатольевна, старший преподаватель

Из Египта финикийцы везли на родину зерно, тонкое верхнеегипетское полотно,
живую нильскую рыбу в бассейнах, канаты изумительной прочности, тонкие
желтоватые листы папируса.

Немало людей по воле суровых финикийских работорговцев оказывалось далеко от родины.
Плохой славой пользовались финикийские купцы, лукавые и жадные хитрецы.
Когда высаживались они где-нибудь на островах Эгейского моря или на берегу обильной овцами
Ливии, матери торопились прятать подальше детей, ибо бывали случаи, что финикийский купец
заманивал десятилетних мальчиков к себе на корабль, обещая подарить разноцветную фаянсовую
фигурку или серебряный кинжал с золотой рукояткой, а потом корабль уплывал в море, и родителям
никогда не удавалось разыскать своего сына. Увезённый в чужую страну, он обменивался на пару
быков или медный котёл, потом его гнали пасти свиней в дубовом лесу или окапывать смоковницы
в саду сурового господина.
И всё же финикийских купцов всюду встречали радостно. Слишком много соблазна представляли
невиданные диковинки, которые они привозили. Глаза женщин загорались огнём при виде янтарных
ожерелий, золотых и серебряных браслетов с лепными узорами, серёжек, украшенных розетками
из голубых сапфиров, алых карбункулов и зелёных изумрудов, тончайших покрывал и пурпурных тканей.
Жадно хватая, вырывая друг у друга и перещупывая драгоценные товары, матери нередко забывали
о детях и вспоминали о них только тогда, когда корабль финикийских гостей уже увозил их далеко.

Объяснение:

З 1757 по 1947 велика частина Південної Азії, на якій розташовані сучасні Індія, Пакистан, Бангладеш, М'янма, Шрі-Ланка, Непал і Бутан, перебувала в колоніальній залежності від Британської Імперії. Від часу здобуття незалежності цими державами їх існування до незалежності визначають узагальнювальним терміном «Британська Індія», хоча до незалежності цей термін відносився тільки до тих регіонів, які перебували під безпосереднім управлінням британської адміністрації спочатку в форті Вільям, а потім — в Калькутті і Делі.

Підсумком повстання сипаїв 1857–1859 років стала ліквідація Британської Ост-Індської компанії і перехід влади безпосередньо до корони. Стару систему в англомовних джерелах прийнято іменувати «Британський Радж» . Ця система використовувала традиційну феодальну організацію Індії, проте верховним сюзереном правителів окремих індійських регіонів була британська корона. Така організація була остаточно закріплена в 1876 році коронацією британської королеви Вікторії як Імператриці Індії.

Частина території Індії, що перебувала під безпосереднім управлінням корони (через генерал-губернатора Індії), іменувалася власне Британською Індією. Але основну масу території представляли «тубільні держави» , або «тубільні князівства».

Загальна кількість окремих індійських князівств доходила до кількох сотень. Британська влада в них була представлена резидентами, проте власні резиденти налічувалися на 1947 рік тільки в 4 князівствах. Решта всіх князівств об'єднувалася навколо різних регіональних підрозділів (агентств, резиденцій).

У цілому, система налічувала три основні рівні — імперський уряд в Лондоні, центральний уряд в Калькутті і регіональні управління. Главою Індії на місці був генерал-губернатор, якого часто називали віце-королем. Стрижнем британського правління була Індійська Цивільна Служба.

Під час обох світових воєн Індія підтримала Британію, проте зростаючий опір місцевого населення і значне ослаблення метрополії привели англійське правління до краху. Імперія виявилася неспроможною зупинити кампанію громадянської непокори, запущену в 1942 році Махатмою Ганді під гаслом «Вільна Індія».