На початку 1240 року інша частина війська монголів наблизилася до Києва. Як сповіщає літописець, монгольський воєначальник Менгухан надіслав до київського князя — тоді на київському столі сидів Михайло Всеволодович Чернігівський — послів із вимогою здати місто. Князь Михайло звелів убити послів, а сам, чито злякавшись власного вчинку, чи то розуміючи, що не має належної підтримки, подався до Угорщини.
Проте вияв непокори того разу минувся стольному місту: Менгухан не наважився брати Київ з тими силами, що мав. Захопивши здобич і полонених у навколишніх поселеннях, він пішов на з’єднання з головними силами Батия.
Проте наприкінці 1240 р. монголи знову підступили до Києва й оточили місто. На Київ тоді поширив свою владу Данило Галицький. Тож обороною міста від монгольської навали випало опікуватися тисяцькому князя Данила — воєводі Дмитрові. Сам же князь подався в Польщу й Угорщину, маючи намір організувати сусідів на спільні дії проти загарбників.
За одним літописним списком, узяття Києва монголами відбулося на Миколин день, або 19 грудня 1240 р. В іншому списку взагалі не наведено жодної дати, а лише сказано, що місто трималося 10 тижнів і чотири дні. Зваживши на те, що Київ мав надзвичайно потужну фортецю, учені схиляються до думки, що облога була тривалою, а штурм — запеклим.
Взяття Константинополя стало не лише початком 30-річних завойовницьких походів султана, за які він отримав прізвисько “Завойовник”, а і початком народження нової імперії - Османської. Мехмед ІІ захопив рештки візантійських володінь, установив повне панування над православними державами Сербією, Боснією, Валахією.
Падінням Константинополя завершився цілий період у європейській історії. Християнська цивілізація втратила один зі своїх центрів. Це мало далекосяжні наслідки, особливо для регіону поширення православної гілки християнства. Його було переділено між Османською імперією і Річчю Посполитою.
