Нужно дайте определерия ключевым словам​

Старода́вній Рим  — одна з цивілізацій Давнього світу та античності, отримала свою назву від головного міста — Рима, яке в свою чергу назване на честь легендарного засновника — Ромула. Стародавній Рим був цивілізацією, яка виросла з маленької землеробської громади, заснованої на Апеннінському півострові ще в X столітті до н. е. Центр Рима формувався в межах болотистої рівнини, обмеженої Капітолієм, Палатином і Квіріналом. Розміщена вздовж Середземного моря, Римська держава з часом стала однією з найбільших імперій Давнього світу[1].

За століття свого існування, давньоримська цивілізація змінювалася від монархії до олігархічної республіки, а потім — до все більш автократичної імперії. Завдяки завоюванням та асиміляції вона згодом почала домінувати над усім Середземноморʼям. Вершини своєї могутності Стародавній Рим досяг у ІІ столітті н. е., коли під його контролем опинилися території від сучасної Шотландії на півночі до Ефіопії на півдні та від Вірменії на сході до Португалії на заході.

У 395 р. Римська імперія розділилася на дві частини — західну та східну. Уражена внутрішньою нестабільністю та атакована різними мігруючими народами, західна частина імперії, що включала Іспанію, Галлію, Британію та Італію, розпалася на незалежні королівства у V столітті. Східна частина імперії, яка мала за столицю Константинополь і включала Грецію, Анатолію, Сирію та Єгипет, вижила в цій кризі і, незважаючи на втрату Сирії та Єгипту, завойованих арабами, відновилася та проіснувала ще тисячу років, але врешті-решт її залишки анексувала турецька Османська імперія. Цю східну, християнську, середньовічну стадію існування Римської імперії історики зазвичай називають Візантійською імперією.

Певний вплив на становлення давньоримської цивілізації мала культура етрусків і давніх греків. В етрусків римляни запозичили більшість букв свого алфавіту, деякі прийоми будівництва, ряд обрядів (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму — бронзова статуя вовчиці — виконана етруським майстром. Етруською була і остання з царських династій. Грецький вплив на римську культуру був значним: вивчалася грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для грамотної людини, копіюються грецькі скульптури. Давньоримську цивілізацію разом із Давньою Грецією, як правило, об'єднують у поняття «класичної античності».

Стародавній Рим зробив великий внесок у розвиток права, військової справи, мистецтва, архітектури, технологій та мови у західноєвропейській цивілізації. Сучасному світові Стародавній Рим подарував римське право, деякі архітектурні форми та рішення (наприклад, хрестово-купольну систему) і безліч інших нововведень (наприклад, колісні водяні млини). Християнство як релігія народилося на території Римської імперії.

Офіційною мовою давньоримської держави була латина, релігія протягом більшої частини існування була політеїстична, неофіційним гербом імперії був золотий орел, після прийняття християнства з'явилися лабаруми і хризма.

В начале 19 века в Рейнском союзе, созданном под протекторатом Франции, и в Пруссии ряд реформ, направленных на устранение феодальных барьеров на пути политического и экономического развития.

В 1830-е гг. начался процесс индустриализации, прежде всего в Рейнской области и Саксонии. В 1834 г. возник Германский таможенный союз 18 государств во главе с Пруссией. Процесс индустриализации обострил социальные проблемы и положил начало формированию рабочего движения. И уже в 1844 г. произошло первое крупное выступление немецкого пролетариата, вошедшее в историю под названием «восстание силезских ткачей», которое, однако, было жестко подавлено прусской армией. В 1840-х гг. на германской почве зародился марксизм, претендовавший на выражение интересов пролетариата в мировом масштабе.

Бурный экономический рост сопровождался возвышением Пруссии, премьер-министром которой в 1862 г. стал Отто фон Бисмарк, взявший курс на объединение Германии. Главной задачей было возвращение утраченных территорий, в результате были развязаны Датская война 1864 г. за территорию Шлезвиг-Гольштейна и австро-прусская война 1866 г., которая завершилась разгромом австрийской армии при Садовой 3 июля 1866 г.. По условиям Пражского мира 1866 Австрия была вынуждена полностью устраниться от участия в делах Германии Её бывшие союзники (Нассау, Ганновер, Гессен, Франкфурт) были присоединены к Пруссии. Германский союз был ликвидирован, взамен был создан Северо-Германский союз под эгидой Пруссии, руководимой «железным канцлером» Отто фон Бисмарком.

Победа над Францией во Франко-прусской войне 1870–1871 гг., принесла Германии новые богатые природными ресурсами земли. Так Германии отошли богатая залежами железной руды Восточная Лотарингия и Эльзас, она получала также 5-миллиардную контрибуцию. Это обстоятельство, а также реформы, проведенные в стране после объединения, – свобода передвижения, единая система мер и весов, единая финансовая система и др.-– привели к. бурному развитию промышленности. Также были преодолены последние барьеры к объединению. Южногерманские государства объединились с Северогерманским союзом, образовав Германскую империю. 18 января 1871 в Версале прусский король Вильгельм I был провозглашён германским императором. Конституция, принятая в апреле 1871, предусматривала всеобщие выборы в рейхстаг и федеративное устройство Германии, хотя важнейшие вопросы решали имперские власти, прежде всего правительство и рейхсканцлер.

Во внутренней политике Бисмарк боролся со всеми либерально-демократическими тенденциями – от социально-политического католицизма и леволиберальной буржуазии до организованного рабочего движения. Бисмарк с прогрессивных законов, улучшавших социальное положение наёмных работников (обязательное медицинское страхование в 1883 г., страховая пенсионная система с выплатой пенсий по старости и инвалидности в 1889 г.), заложил фундамент «социального государства», существующего в Германии до сих пор. Что касается внешней политике в 1884-1885 гг. Германия установила протекторат над значительными территориями в Африке.

В 1888 г. на трон взошёл император Вильгельм II. Продолжая реакционный курс во внутренней политике, он дополнил его переходом к «мировой политике», означавшей широкую экспансию и милитаризм. Германия стала создавать мощный флот, чтобы положить конец господству Великобритании на морях.