Укажіть два можливих шляхи об'єднання Німеччини та розкрийте їх суть​

Привет. Здесь - часть материала. Просмотри его. Если подойдёт - напиши мне - отправлю остальной текст:
Купечество: гильдейское и мещанство

Купечество, являвшееся на протяжении многих веков главным торговым сословием России также претерпело в 18 в. значительные изменения. Древние торговые корпорации гостиной и суконных сотен были упразднены и слиты в единое купеческое сословие с учреждением в 1720 г. императором Петром I Купеческого магистрата. Манифестом 17 марта 1775, а также Городовым положением 1785 г. купеческое сословие было разделено на гильдейское (привилегированное) купечество и мещан.
Было установлены три гильдии, пребывание в которых зависело от размера объявленного купцом капитала. В первую гильдию зачислялись купцы с капиталом 500 до 1000 рублей, во вторую – от 1000 до 10 тысяч, в третью – от 10 тысяч рублей и выше. Остальные мелкие торговцы, ремесленники и наемные работники не вошедшие в гильдии, были отнесены к мещанам. Купцы с капиталом более 50 тысяч рублей были выделены в особый разряд «именитых граждан» , которые вместе с купцами первой гильдии получили преимущественное право вести заграничную торговлю.
Кроме того, купцы первых двух гильдий освобождались от телесных наказаний, рекрутского набора и подушной подати. Только выкупивший гильдейское свидетельство (1-5% с объявленного капитала) имел право именоваться купцом. В противном случае он выбывал в разряд мещан. В отличие от других сословий, пребывание в купечестве не было пожизненным.
Купец обязан был выбирать гильдейское свидетельство ежегодно. Это обстоятельство приводило к тому, что купечество являлось своего рода перевалочным пунктом для всех, кто двигался вверх или вниз по общественной лестнице. Верхушка купечества стремилась сочетать своих детей браком с дворянами, так как это давало им более высокий социальный статус, доступ к государственной службе и право на покупку крепостных.
Купцы, не уплатившие ежегодных гильдейских пошлин, выбывали в сословие мещан. Мелкие предприниматели из крестьян, мещан и ремесленников, сколотив минимальный капитал, необходимый для перехода в купеческое сословие, вступали в гильдии а их внуки могли стать уже дворянами.
Реформы 1775 – 1785 гг открытости купеческого сословия и притоку в него свежих сил. Так, например, высший слой московского купечества в конце 18 в. Фор

В Україні найбільш сприятливими були умови для таборів партизан на Волині й Поліссі. Рух набрав організованого характеру в 1942 р., коли було створено Український штаб партизанського руху, який очолив Т. Строкач. У русі Опору брали участь утікачі-військовополонені, партійні й безпартійні, дорослі й діти.

Причини розгортання руху Опору: окупація батьківщини загарбниками; жорстокість окупаційного режиму; цілеспрямована діяльність радянського керівництва з організації руху Опору на окупованих територіях.

Пасивні форми опору, різноманітна до партизанам; відмова співробітничати з окупаційною владою; саботаж заходів окупаційної влади; випуск бракованої продукції; зрив поставок продовольства для окупаційної армії; ухиляння від робіт тощо.

Активні форми опору, партизанський рух; діяльність підпілля; диверсійна діяльність; пропагандистська діяльність.

Джерела формування партизанських загонів.

• Залишення в тилу ворога спеціально сформованих загонів.

• Окремі солдати і підрозділи, що опинилися в оточенні й не мали змоги прорватися для з'єднання з фронтовими частинами.

• Окремі громадяни, які не були призвані до армії, але були здатні носити зброю і за своїми переконаннями і бажанням готові були вести партизанську боротьбу.

Відомими командирами радянських партизанів стали С. Ковпак, О. Федоров, М. Наумов.

В українських містах і селах діяли молодіжні підпільні організації. У Миколаївській області до їх складу входили старшокласники с. Кримки. У вересні 1942 р. – січні 1943 р. підпільна молодіжна організація "Молода гвардія" діяла в м. Краснодоні. Крім антигітлерівської пропаганди, молодогвардійці здійснили низку диверсій і бойових операцій.

Крім радянського руху Опору, в Україні виникає і націоналістичний, організатором якого виступила ОУН. У 1942 р. була сформована Українська повстанська армія (УПА). її головнокомандувачем став член Проводу ОУН(Б) Р. Шухевич. Партизанська армія контролювала частину території Волині, Полісся та Галичини.

У 1944 р. в Карпатах представники довоєнних політичних партій Західної України та східних українців створили Українську головну визвольну раду (УГВР), яка закликала неросійські народи СРСР об'єднатися проти Москви.

Таким чином, рух Опору в Україні в роки Другої світової війни вів боротьбу як проти фашистських окупантів, так і за створення української держави. Комуністичний і націоналістичний партизанський та підпільний рухи наближали час перемоги. Однак вони залишались на різних політичних позиціях, тому радянські війська й УПА перебували в стані відкритої війни.

У той же час на західноукраїнських землях діяв і польський рух Опору (Армія Крайова і Гвардія Людова).