Завдання 3. В життєписі Олександра Кониського відшукайте факти, які б підтверджували одну або декілька цитат дослідників (за вашим вибором). Активна життєва позиція Олександр Кониський (1836—1900)
Ім’я (повне). Олександр Якович Кониський.
Народження. 18 серпня 1836 р. на хуторі Переходівка Чернігівської губернії (нині Ніжинського району Чернігівської області).
Походження. Батько був зубожілим поміщиком із Чернігівщини.
Освіта. Ніжинське дворянське училище. Чернігівська гімназія. Склав екстерном іспит на кандидата права в Ніжинському ліцеї.
Початкові умови формування особистості. Під впливом «Кобзаря» Т. Шевченка став писати українською мовою, за що й був виключений з гімназії.
Особистість і українське національне відродження. Працював у судах. Як адвокат надавав консультації й захищав знедолених. Був членом полтавської, а згодом київської Громади, організовував діяльність недільних шкіл. Написав читанку для українських шкіл. У 1863 р. був засланий до Вологди. Після повернення із заслання працював у редакції газети «Київський телеграф». Налагодив зв’язки з українськими діячами у Галичині. Брав участь у створені Літературного, а згодом і Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. Разом з В. Антоновичем ініціював створення в 1897 р. Загальноукраїнської безпартійної організації (ЗУБО), що мала на меті об’єднати національно свідомих українців усієї Російської імперії. Підтримав ідею заснування у Києві видавництва «Вік». Став автором національно-духовного гімну «Молитва за Україну» («Боже, Великий, Єдиний!...»).
Цитати дослідників
№ 1 Учасник подій звертається до своїх ідейних опонентів. Володимир Антонович (ідеолог хлопоманівського руху):
«Якщо ви хочете бути послідовними демократами і служити народу, то мусите визнати, що більшість народу на Правобережній Україні становлять українці. Отже, поляки-шляхтичі мають перед судом совісті два виходи: або полюбити народ, серед якого вони живуть, ...повернутися до його національності і невтомною працею і любов’ю спокутувати те зло, що було завдано українському народові їхнім класом, або залишитися у ролі визискувачів чужої праці і ворогів національного розвитку свого народу».
№ 2 Дослідник про приклад діяльності хлопоманів. Олександр Донік (український історик):
«Так, шляхтич Т. Рильський, котрий майже 40 років прожив у с. Романівка (сучасна Житомирщина), відкрив зразкову народну школу, в якій сам учителював. У власному господарстві він використовував агрономічні досягнення та технічні новинки, надавав односельцям до в розв’язанні їхніх повсякденних проблем.»
№ 3 Дослідник про національні ідеї поляків, росіян та українців. Ігор Гирич (український історик):
«Українці стикнулися з впливами сусідніх національних ідей, але знайшли свій вихід на виклики часу, протиставивши польському елітаризму й аристократизму та російському централізму й авторитаризмові свою демократичну ідею рівноправності та громадського устрою. Проте за всіх позитивів громадівська теорія мала й свою суттєву ваду, бо погоджувалася з ідеєю бездержавності українського народу і можливості існування нації без власної держави».
№ 4 Дослідник подій про діяльність громадівців. Олександр Донік (український історик):
«Видання «Основи» стало потужним каталізатором розширення українофільських лав, до яких потяглась інтелігенція... Як правило, Громади об’єднували по кілька десятків науковців, викладачів, студентів, діячів культури з метою реалізації української національної ідеї».
№ 5 Дослідник про громадівський рух. Андрій Чуткий (український історик):
«...Вирізняють два етапи діяльності громад: 1859—1864 рр. та 1870—1890 рр. ...Громадівці ...(окрім іншого) видавали недорогу літературу для населення, створювали власні рукописні періодичні видання, проводили агітацію серед населення в контексті піднесення його національної свідомості на прикладах вітчизняної історії».
№ 6 Дослідник про здобутки українців на перетині інтересів польських та російських. Ігор Гирич (український історик):
«...Програвши повстання 1830 р., поляки втратили й свої ідеологічно-інтелектуальні переваги в краї. Було закрито Кременецький ліцей і Віленський університет, натомість росіяни у Києві відкрили в 1834 р. університет Св. Володимира, який мав освітньо й науково утверджувати споконвічну належність «Юго-Западного края» до Росії і російського народу. Проте наміри ці втілилися в життя не цілком. Адже саме університет Св. Володимира став одним з неофіційних центрів українознавчих досліджень...»
