В чём были привилегии князей?

Київська Русь: походження і розселення східнослов’янських племен. Реферат

У рефераті подано відомості про походження і розселення східнослов’янських племен б життя

Слов'яни є автохтонним (корінним) населенням Європи індоєвропейського походження. Індоєвропейці, широко розселившись по Європі і Азії, дали початок багатьом народам, у тому числі і слов'янам.

Як окрема етнічна спільність, слов'яни сформувалися на початок нашої ери. Ряд істориків ототожнюють слов'ян із венедами. Перші письмові згадки про слов'ян (венедів) зустрічаються у римських авторів І-ІІ ст. н. е. - Плінія, Тацита, Птоломея. На думку більшості вчених, батьківщина слов'ян охоплювала територію від середньої течії Дніпра до Вісли.

Звідси, в ІІ-VІІ ст. н. е. - в період Великого переселення народів - слов'яни широко розселилися у всіх напрямках. В результаті слов'янський етнос розпався на три гілки: західних слов'ян, південних слов'ян і східних слов'ян. Східні слов'яни розселилися на території сучасної України, Білорусії, частково Росії (Ока, верхня течія Волги).Західні слов'яни дали початок полякам, чехам, словакам, лужицьким сербам.

Південні слов'яни - болгарам, сербам, хорватам, словенцям, боснійцям, македонцям, чорногорцям.

Східні слов'яни - українцям, росіянам, білорусам.

З II ст. н. е. на території України між Дністром і Сіверським Дінцем розселилися племена антів, що входили до складу дніпро-дністровської групи черняхівської культури, добре дослідженої на сьогоднішній день (досліджено більше 2 тис. поселень).

Повесть посвящена прославлению победы русских войск над монголо-татарскими полчищами. Фактический материал автор черпал из летописной повести, а литературным образцом ему служило «Слово о полку Игореве» – он использовал поэтический план и художественные приемы «Слова» . В повести сопоставляются события и настоящего. В этом проявляется, по словам Д. С. Лихачева, пафос исторического замысла. Борьба с половцами здесь осмысливается как борьба за национальную независимость.

В «Задонщине» выражено поэтическое отношение автора к событиям Куликовской битвы. Его рассказ, как и в «Слове о полку Игореве» , переносится из одного места в другое: из Москвы на Куликовское поле, снова в Москву, в Новгород, опять на Куликово поле. Настоящее переплетается с воспоминаниями о Сам автор охарактеризовал свое произведение как «жалость и похвалу великому князю Дмитрию Ивановичу» . «Жалость» — это плач по погибшим. «Похвала» — слава мужеству и воинской доблести русских, считает один из современных ученых.