роль саков в исторических событиях той эпохи ​

Якщо читати маніфест Катерини, то цитую "остаточно зруйнована, з викоріненням на майбутнє й самої назви запорізьких козаків, за образу нашої імператорської величності, за зухвалі вчинки цих козаків і за неслухняність до наших височайших повелінь...". Якщо цікава офіційна версія, то прикріпляю в вкладеному файлі витяг з  маніфесту, де по пунктах описано за які саме злочини було знищено козацтво. 

Отже офіційна версія знищення була саме такою, але якщо говорити про реальні, то проблема була давно, головною проблемою було те, що  запорізька січ вела зовсім іншу політику, що базувалася на самоврядуванні, на відміну від  імперської політики Російською імперією.  В результаті чого її автономія була не допустима оскільки могла перерости  в національно-визвольної боротьби українців з осередком в Запорізькій Січі, що власне кажучи частково і відбувалося, адже  більшість селян тікали від кріпацтва саме на Запоріжжя, а  потім відповідно ці ж самі селяни-кріпаки-козаки брали участь в антифеодальній боротьбі (Гайдамацький рух). Таким чином козацтво було загрозою для цілісності Російської імперії. Отже це головна причина, ще однією причиною називають прагнення російських землевласників розширисти свої землі за рахунок тереторії Запорожжя, але, на мою думку, ця причина є другорядною, а не основною.  
Таким чином причини знищення була давно, але в 1768 році розпочалася російсько-турецька війна. Знищення козацтва було не допустиме, остільки в зв'язку з війною саме козаки ставали на заваді  війську в випадку нападу зі сторони Османської імперії. До того ж, вони були військовою силою, яку з стратегічної сторони було б недалекоглядно не використовувати, тож ліквідація козацтва була відкладена до закінчення війне. Після російсько-турецької війни причин не знищувати козацтва не було, до того ж козацтво в цей час саме по собі було уже не надто сильною структурною, тож його руйнація не нанесла б великих військових втрат російській армії 

В 1823 году Зеебеком (1770 – 1831) было открыто явление термоэлектричества, вызвавшее и вызывающее до сих пор ряд попыток осуществить заманчивую идею непосредственного превращения тепловой энергии в электрическую.

В 1827 году немецким физиком Омом (1787 – 1854) было найдено соотношение между силой тока, электродвижущей силой источника тока и величинами, характеризующими проводник, по которому проходит ток. Это был знаменитый «закон Ома». Только знакомясь с трудами в области электричества, появившимися до установления закона Ома и введения понятия об «электрическом сопротивлении» проводников, можно понять, какое значение имело открытие этого закона и какую ясность и точность этот закон позволил ввести во все расчёты электрических цепей.