Вплив монголо-татарського ярма на давньоруську цивілізацію.Які ж наслідки навали монголо-татар для Давньоруської держави? Навала кочівників супроводжувалися масовими руйнуваннями російських міст, жителі безжально знищувалися або забирали в полон. Це призвело до помітного занепаду російських міст - населення зменшувалася, життя городян ставала бідніше, захирів багато ремесла. Монголо-татарське нашестя завдало важкого удару основі міської культури - ремісничому виробництву. Так як руйнування міст супроводжувалося масові виведення ремісників до Монголії і Золоту Орду. Разом з ремісничим населенням російського міста втрачали багатовікової виробничий досвід: майстри несли з собою свої професійні секрети. Надовго зникають складні ремесла, їх відродження почалося лише через 15 років. Назавжди зникло давнє майстерність емалі. Біднішими став зовнішній вигляд російських міст. Якість будівництва надалі також сильно знизилася. Не менш важкий шкоди завдали завойовники і російському селі, сільським монастирям Русі, де жило більшість населення країни. Селян грабували все і ординські чиновники, і численні ханські посли, і просто розбійницькі зграї. Страшним був збиток, нанесений моноліт-татарами селянського господарства. У війні гинули житла та господарські споруди. Робоча худоба захоплювався і гнали в Орду. Ординські грабіжники часто вигрібали з амбарів весь урожай. Російські селяни - полонені були важливою статтею "експорту" з Золотої Орди на Схід. Розорення, "голод" і "мор", постійна загроза рабства - ось, що принесли завойовники російському селі. Збиток, нанесений народному господарству Русі моноголо-татарськими завойовниками, не обмежувався спустошливими грабежами під час набігів. Після встановлення ярма величезні цінності йшли з країни у вигляді "данини" і "запитів". Постійна витік срібла та інших металів мала важкі наслідки для господарства. Срібла не вистачало для торгівл ігався навіть "срібний голод".
Монголо-татарські завоювання призвело до значного погіршення міжнародного становища російських князівств. Стародавні торговельні та культурні зв'язки з сусідніми державами були насильно розірвано. Так, наприклад, литовські феодали використовували ослаблення Русі для грабіжницьких набігів. Посилили наступ на Росіяни землі і німецькі феодали. Руссю був втрачений шлях до Балтійського моря. Також були порушені стародавні зв'язки російських князівств з Візантією, прийшла до занепаду торгівля. Нашестя завдало сильного руйнівний удар культурі російських князівств. У вогні монголо-татарських навал загинули численні пам'ятники, іконопису і архітектури.
Завоювання призвело до тривалого занепаду російського літописання, яке досягло свого розквіту до початку Батиєва навали.
Монголо-татарські завоювання штучно затримувало поширення товарно-грошових відносин, "законсервовано" натуральне господарство.
У той час як західноєвропейські держави, які не піддалися нападу, поступово переходили від феодалізму до капіталізму, Русь, розтерзана завойовниками зберегла феодальне господарство. Нашестя стало причиною тимчасової відсталості нашої країни.
Нашестя також обірвало прогресивне явище, яке відбувалося в домонгольської Русі, що направляються на ліквідацію феодальної роздробленості і об'єднання країни, одночасно посилюючи князівські усобиці. Таким чином, монголо-татарська навала ніяк не можна назвати прогресивним явищем в історії нашої країни.
Наслідки монголотатарської навали: різко скоротилося населення країни (убиті, віддані в рабство); знищено й пограбовано багато міст (Київ, Переяслав, Галич, Ростов, Рязань та ін.; усього 49 із 74).
У 14 з них життя не відновилося; щорічна сплата данини ханським баскакам; занепад ремесла: зникають деякі ремісничі спеціальності; на кілька десятиліть припинилося будівництво з каменю; втрата державної незалежності; ослаблення обороноздатності Русі, що спричинило зростання кількості набігів на Русь польських, угорських, німецьких, шведських та інших феодалів; почалося відставання Русі у своєму розвитку від країн Західної Європи. Навала дуже загальмувала, але не зупинила розвиток слов’янських земель.
Більшість російських істориків вважають, що російські козаки (донські, кубанські тощо) є окремим східнослов'янським етносом; ця теза також є поширеною серед західних істориків. Українські ж історики заперечують, що російські козаки (донські, кубанські тощо) є «окремим етносом».
Так само як Московське князівство походить від Київської Русі, оскільки першоутворювачами Московії були Новгородські та Суздальскі князівства що відокремились від Русі та заснували окрему державу, так само донські та кубанські козаки, походять від Запорізького козацтва та українських козаків-вигнанців що оселилися у тих землях. Незважаючи на те, що ґенеза як Московії так і донських/кубанських козаків має українське коріння, що перші що другі розвинулися в абсолютно інше утворення, кардинальне відмінне від відповідно Київської Русі та Запорізького козацтва. Варто зазначити, що переважна більшість російських істориків категорично заперечують вплив українських козаків на створення донського козацтва, вважаючи що донські козаки утворилися від росіян.
На початку 19 сторіччя, військові донського козацтва розміщувалися на окремій автономній території Російської імперії, що називалася Область Війська Донського й займала малі частини сучасних Луганської і Донецької областей України та основні частини Ростовської, Волгоградської, Воронезької областей і республіки Калмикія в Російській Федерації. Історична назва пов'язана з річкою Дон (сточище Азовського моря). Столиця Війська Донського з 1571 по 1610 рік розташувалася на острові поблизу станиці Раздорської, з 1610 по 1637 — у Монастирському містечку (за 6 км від станиці Старочеркаської вниз за течією Дону), в час Азовського сидіння з 1637 по 1642 — в Азові, з 1644 по 1806 — у Черкаську (нині станиця Старочеркаська), тут збирали військовий круг, приймали царських послів і царську платню. З 1806 року столицею Донського козацтва є місто Новочеркаськ.
Донські козаки були ворогами українських козаків десь від 1709 року, перебуваючи «на ножах» з запорозькими козаками (городовими) з часу каральних походів супроти булавінців.Ще гірші взаємини, від початку XVIII століття склалися у донських козаків з запорозькими козаками (низовими) через сварки з приводу кордонів. На думку Валентина Мороза, у 1708 році внаслідок вирізання донського козацтва була здійснена зміна етнічного складу Подоння з переважно українського на переважно російський.
