Объяснение:
Друга половина ХVІІ-XVIII ст. позначені значними змінами в освітянській сфері: було створено розгалужену мережу початкових навчальних закладів, сформовано систему спеціальної професійної освіти, закладався фундамент вищого рівня вітчизняної освіти. Особливого розвитку освітній системі надав вагомий вплив російської та європейської культур (так, у числі закладів освіти поряд із братськими та приходськими православними школами були й уніатські, єзуїтські та протестантські).
Початкові, середні та вищі навчальні заклали не мали єдиної програми освіти, оскільки створювалися з ініціативи представників різних верств населення.
Початковий рівень освіти репрезентували церковно-приходські школи, у яких вчителювали дяки. Головною метою таких шкіл було виховання християнина. Завдання початкових шкіл - навчити дітей читати і розуміти прочитане, адже християнин повинен був самостійно знайомитися з богослужбовими книгами і розуміти церковну службу. Вміння каліграфічно писати не вважалося необхідним на цьому етапі освіти, тому учні засвоювали тільки навички спрощеного письма.
Своєрідним явищем у системі освіти в українських землях, особливо на Лівобережжі та Слобожанщині, була діяльність мандрівних учителів - дяків, студентів колегіумів, Києво-Могилянської академії, які під час канікул мандрували Україною. Багато з них не поверталися до свого навчального закладу, приставали до приходських шкіл і навчали дітей, наймалися приватними вчителями, заробляючи цим на життя та розповсюджуючи знання, які іноді виходили за межі тих, що їх надавали церковні школи.
)
Объяснение:
Кангюй (кит. трад. 康居, пиньинь kāngjū, палл. Канцзюй, др.-кит. khāŋka) — название древнего государства (не ранее рубежа IV и III веков до н. э. — IV век н. э.)[1] в Трансоксании[2], на два-три века ставшего второй по мощи силой в регионе после юэчжей[3]. Его население, кангюи (кит. трад. 康, пиньинь Kāng), было индоевропейским полукочевым народом, вероятнее всего иранским[4][5], идентичными согдийцам[6], или другим близким к ним иранским группам, таким как Асии[7]. К западу от Кангюев обитали сармато-аланские племена (Яньцай), к востоку (в Семиречье) — усуни. На юге Кангюи граничили с Ферганой.
